Мазуревичі. Історія одного роду. Дарина Гнатко
Читать онлайн книгу.
що ви мені на дитину наговорюєте?
– Не віриш моїм словам? Нічого, колись повіриш! Ти тільки поглянь на нього, з якою жорстокістю вбиває він пташенят. А як кошеня задавив? Що це, як ти гадаєш? То гнила кров убивці Зосими в нім говорить, це ж видко так гарно вже зараз.
Марфа здригнулася.
– Чому… чому ви звете свекра вбивцею?
Лице Оксани напружилося.
– Бо він і є, я тобі скажу, справжнім убивцею. – Вона запитально поглянула на Марфу. – Що ти взагалі про нього знаєш?
Марфа знизала плечима.
– Та майже нічого, тільки переповідки старих. Що з’явився він у нашім селі, коли батьки мої ще дітьми були, оселився одинаком і ніколи нікому не розповідав, хто він та звідки.
Блакитні очі Оксани засяяли.
– Ще б він щось розповів! Сирота він був, з Кременчука сам, батьки померли давно, ще дитиною він був, подробиць не знаю, тільки відомо мені, що людину він убив багату й заволодів її коштовностями. На частину придбав землю у вашому селі, збудував будинок, а частину полишив на життя.
Марфа вжахнулася.
– Святі угодники, цього ж не може бути!
– Може, ще й як може! – розсміялася свекруха. – Ти в тім переконаєшся, коли зросте твій Тихон і розквітне дідовою подобою.
Марфа тоді геть не повірила словам свекрухи, але й Улас почав балакати про коштовності батька, котрі тепер мали належати йому, єдиному сину й спадкоємцю, він у батька один. А Марфа й гадки не мала про існування тих коштовностей, що весь час її життя у домі Мазуревичів лежали у схованці за божницею у світлиці свекра. Ніколи про них до смерті його не чула, ніколи не бачила. Та й не довелося ніколи їх побачити. Коштовності ті криваві свекруха поцупила й одного дня просто втекла. Певно, що до міста, та Марфа тільки мовчала, коли Улас починав лютувати, посилаючи прокльони на голову власної матері.
А життя котилося далі.
За два місяці після смерті свекра народила Марфа свого другого сина – Орхипа. Пологи ці виявилися такими важкими, що вона вже гадала віддати Богу свою грішну душеньку. Минулося, вижила, та дитина народилася хворобливою, не такою швидкою та кмітливою, як Тихон, і згодом виявилося, що розуму Орхипу дуже й дуже бракує. Чи ж то пияцтво Уласа так вплинуло, чи те, що вона пережила в той день, коли помер свекор, – Марфа того не знала, але син викликав у неї тільки гірке почуття образи. А вже на кого образи? На чоловіка, на сина чи на Господа Бога, вона вже й сама не знала.
Полишилася господинею у великій господі, та радощів від того якось зовсім не відчувала. На початку ще раділа якось з того, що не дихає більше в спину свекор, не докоряє кожним порухом і ніхто вже ледащом злиденним не кличе. Та радість ця була недовгою. Спочатку померла мати, потім Улас почав потихеньку пропивати хатнього. Усі гроші та коштовності забрала свекруха, і Марфа якось довго не могла втямити очевидного, що чоловік може привести родину до зубожіння. Коли Марфа народжувала третю дитину, слабку донечку Марину, велику хату їм довелося продати й купити вбогу хатину сироти Макухи. Улас уже геть покинув своє теслярство,