Екзорцист. Вільям Пітер Блетті
Читать онлайн книгу.
декан. – А ось хто може вам багато розповісти – то це Джо Даєр. Де він, до речі?
Декан роззирнувся довкола.
– Ага, он там, – сказав він, показуючи на другого священика, що стояв спиною до них біля шведського столу, накладаючи собі на тарілку вже другу порцію. – Гей, Джо?
Молодий священик обернувся з безпристрасним виразом обличчя.
– Ви мене кликали, пане декане?
Декан підкликав його помахом пальця.
– Секундочку, – відповів Даєр, ще завзятіше атакуючи карі й салат.
– Це єдиний леприкон серед нашого духівництва, – сказав з явною симпатією декан і відпив ковточок вина. – Минулого тижня у Святій Трійці було кілька випадків осквернення, і в одному з них, на думку Джо, були речі, типові для чорних мес, тож я припускаю, що він може вам дещо розповісти на цю тему.
– А що сталося в церкві? – запитала Мері Джо Перрін.
– Ой, це занадто гидко, – сказав декан.
– Кажіть, ми вже ж повечеряли.
– Ні, прошу вас. Це просто мерзенно, – заперечив він.
– Та годі вам, кажіть!
– То що, ви не можете прочитати мої думки, Мері Джо? – запитав він у неї.
– Ой, та я могла б, – усміхнулася вона у відповідь, – але просто не думаю, що достойна входити в оце Святеє Святих!
– Ну, але це справді хворі речі, – мовив декан.
Він описав осквернення. У першому випадку ключар знайшов на вівтарному покривалі перед табернаклем купу людських екскрементів.
– О, це таки справді гидота, – скривилася місіс Перрін.
– Ну, а другий випадок іще мерзенніший, – зазначив декан, а тоді скористався опосередкованою мовою й кількома евфемізмами, щоб пояснити, як ліворуч від вівтаря хтось приліпив до статуї Христа масивний глиняний фалос.
– Достатньо хворі речі? – запитав він наостанок.
Кріс помітила, що ясновидиця виглядала по-справжньому збентеженою, коли сказала:
– Ой, годі вже. Вибачте, що я почала розпитувати. Змінімо тему.
– Ні, мене це заінтригувало, – запротестувала Кріс.
– Так, звісно. Бо я великий інтриган, – пролунав чийсь голос.
Це був Даєр. Тримаючи в руках повну тарілку їжі, він урочисто проголосив:
– Дозвольте мені ще на хвилинку відлучитися, і я зараз повернуся. У нас тут з астронавтом виникла одна цікава ідея.
– Що саме? – поцікавився декан.
Відповідаючи, Даєр незворушно глянув на нього з-під своїх окулярів:
– Стати першим місіонером на Місяці.
Усі, крім самого Даєра, вибухнули реготом.
Комічний ефект підсилювався тим, що всі жарти він промовляв із непроникним обличчям.
– Ви якраз пасуєте за розмірами, – сказала місіс Перрін. – Вас спокійно зможуть розмістити в носовому конусі ракети.
– Ні, не мене, – з поважним виглядом виправив її молодий священик. – Я пробую пристроїти туди Емері, – сказав він деканові, а тоді пояснив усе жінкам: – Він відповідає в нашому кампусі за дисципліну. Там, нагорі, нікого немає, а це саме те, що йому подобається. Він полюбляє спокій.
Даєр і далі без тіні усмішки