Маклена Граса (збірник). Микола Куліш
Читать онлайн книгу.
А чорт його зна! Може, й писав… Бо в мене вже нерви в голові заплутались од такої роботи, що з рання й до ночі сидиш у Раді та пишеш статистику…
Смик (важко вгруз руками в стіл). Ти не викручуйсь… от… Посвідчення ти написав за три фунти кримського табаку… Звільнив Гирю з черги в підводи, бо віявся за його дочкою… і продавав наше більшовицьке движення.
Панько. Хто продавав? Ти докажи!.. Да й плювати хотів я на цей твій виказ! Бо я теж переворот у революції робив і з кадетами воював. А млин – це дурниці, й обще ми ще побачимо, які будуть докази… (Одскочив до порога.) Я в повіт напишу. Я ще покажу вам!.. (Ударив дверима. Вийшов.)
Смик (услід). Ах ти ж… Юда-предатель! Хабарник! Гад! Прийшов наказ з повіту: забороняється хліб одбирати й трусити, дак про це перший узнав… не я, голова сільради, а Гиря… Гирі продавався гад і революцію продавав по шматочку…
Посмутніли всі у хаті.
Стоножка. Аж тепер я бачу, який ми ще темний народ… Повна ніч в голові. То був урядник, хабарі брав, а тепер свій брат спотикається.
Копистка. Не журись, браття!.. Тільки держись купи, головне тут – контахту держись… Повагом, повагом – та й вийдем на рівний шлях… Та що там казати!.. Сідаймо та вип’ємо, закусимо, поговоримо про це!
Смик. Вилий!..
Копистка (не дочувши, налив йому чарку). Чарчину од серця, щоб не пекло…
Смик. Вилий, кажу!
Копистка. Та що ти, Серього?..
Смик. Вилий!..
Копистка. А не гарячись, братухо, тр-р… бо можна захекатись!..
Смик. Вилий, бо це той самогон, що Гиря умисне підкинув, як хліб у його шукали… Знав, як замазати очі комісії. Підкинув п’ятнадцять царських карбованців, оберемок старої вовни, а всередині барильце самогону поклав… Де б шукати далі, а комісія за барильце, та й назад…
Параска. А не казала я?
Смик. Бо Панько перед вів!.. А я знаю, що в Гирі ще одна яма з хлібом є.
Параска (до Копистки). Не казала: ой, Мусію, не водись з Паньком, не пий!.. Дак хіба послуха, руда сатана!..
Копистка. Знаєш що, Параско?
Параска. Що?
Копистка. Не піднімай преній, от що!.. (До Смика.) Так не вип’єш?
Той ні слова.
Ну, як так, то й я не питиму. І ніколи більше не питиму… Та що там казати! Виливай її к лихій матері, Серього! (Дивиться, що Смик жде, щоб він вилив.) Знаєш, Парасю, що?
Параска. Ну що?
Копистка. На, вилий!..
Параска. А сам ти що – боїшся?
Смик (тоді). Авжеж, боїться.
Копистка. Народнеє ж добро…
Смик. Куркульського самогону вилити боїться!.. Аякже! Це ж святе причастя Гирине, а Мусійове добро.
При цих словах аж крекнув Копистка. Схопив недопиту пляшку – підійшов до помийниці та й узявся виливати. Тиша в хаті стала. Всі до Копистки повернулись, аж витяглись. Як уже вилив Мусій самогон, підійшов до помийниці дід Юхим. Постояв, подививсь і усміхнувся:
– Горе нам… Та й ми ж сукині сини!
Копистка. Трах-тара-рах, резолюцію прийнято!
Вася в дверях:
– Дядю Мусію! Монашки у Гирі…