Вбивство на вулиці Морг = The murders in the rue Morgue. Едгар Аллан По
Читать онлайн книгу.
усі ці думки, кажу, вливають у наше серце, ще трепетне, такий безмір гнітючого, нестерпного жаху, що перед ним мусить відступити найсміливіша фантазія. Ми не знаємо нічого. Ми не знаємо на світі гірших смертних мук; ми не уявляємо нічого страхітливішого і в найглибших колах Пекла. Таким чином, усі оповідання на цю тему мають глибокий інтерес; проте цей інтерес, завдяки священному жахові, властивому цій темі, дуже слушним і своєрідним чином залежить від нашої думки про те, чи розповідь правдива. Те, що я маю розповісти далі, відоме мені безпосередньо з особистого досвіду.
Кілька років я страждав від нападів якогось дивного розладу, що його лікарі умовились називати каталепсією – за браком точнішої назви. Хоча й безпосередні, й більш далекі причини і навіть сам діагноз цієї хвороби лишаються загадкою, явні, очевидні прояви її досить легко визначити. Різняться окремі випадки переважно інтенсивністю.
Інколи хворий лежить один день або навіть менше в цілковитій летаргії. Він нічого не відчуває і не рухається, але биття серця, хоча й дуже кволе, можна вловити; в тілі лишається трохи тепла; посередині щік є бліді рум’янці; а коли до губів піднести дзеркало, можна виявити кволий, нерівний, тремтливий віддих. Далі буває, що такий транс розтягується на кілька тижнів і навіть місяців, а найпильніше дослідження, найретельніші медичні проби не можуть виявити в хворому ніяких ознак життя: він нічим не різниться від трупа. Звичайно від передчасного поховання його рятує тільки те, що близькі люди знають за ним і в минулому напади каталепсії, тож гадають, що й це такий напад, а насамперед – вони не бачать ознак тління. На щастя, хвороба розвивається поступово. Перші вияви, хоча й не дуже виразні, не лишають сумнівів. Помалу напади стають виразні, і кожен буває довший від попереднього. В цьому полягає головна гарантія від поховання живцем. Але ті нещасливці, в кого, як то інколи буває, вже перший напад дуже гострий, майже неминуче приречені до такого поховання живцем.
Моя недуга нічим особливо не різнилась від описаних у медичній літературі випадків. Інколи без будь-якої видимої причини я помалу западав у стан якоїсь напівнепритомності, і в цьому стані, не відчуваючи ніякого болю, але нездатний поворухнутись і по-справжньому мислити, тільки якось тьмяно, летаргічно усвідомлюючи, що я живий і що біля мого ліжка є люди, я лишався, поки в недузі наставала криза і я раптово вертався до цілковитої свідомості.
А інколи мене кидало в каталептичний стан відразу. Мені ставало млосно, тіло сковував холод, у голові паморочилось, і я безвладно падав. Відтак цілі тижні все було порожнє, чорне, безмовне, світ поринав у Небуття. Немовби все зникало, переставало існувати. З таких нападів я прокидався, навпаки, поступово. Як ото день світає бездомному самотньому жебракові, що тинявся по безлюдних вулицях довгу зимову ніч, – отак мляво, отак безсило, отак невесело верталося до мене світло Душі.
Як не зважати на цю схильність до трансів, моє здоров’я було загалом нібито добре; і я не міг відчувати,