Полліанна дорослішає. Елінор Портер
Читать онлайн книгу.
Керю до цього питання.
– Ні, Полліанно, мене ніхто з них не цікавить, – так вона зазвичай відповідала.
І хоч якою формальною видавалась дівчинці така відповідь, вона мусила нею вдовольнятись. Утім, сьогодні Полліанна вирушила на прогулянку з надзвичайно оптимістичними сподіваннями. І що ж? Здається, їй знову випало зазнати самих лише розчарувань. Навколо була сила-силенна людей. Поза сумнівом, людей винятково цікавих! Якби тільки вона була з ними знайома… Та на жаль, вона нікого не знала. А найгірше те, що, здається, немає жодної надії заприязнитися з ними. На згадку про різкі слова роздратованої гувернантки про «чужих дітей», Полліанна відчула гірку образу.
– Що ж, можливо я маю спершу довести їм, що я не чужа! – сказала вона собі і знову рішуче рушила вперед.
Ухваливши таке рішення, Полліанна лагідно усміхнулась, дивлячись просто у вічі першої стрічної особи, і весело промовила:
– Гарний сьогодні день, правда?
– Га? Що? Так-так, безперечно, – промимрила пані, до якої зверталась дівчинка, і прискорила ходу.
Полліанна іще двічі робила такі спроби, однак результат щоразу виявлявся незадовільним. Невдовзі вона вийшла до невеличкого ставка – відблиски сонця на його поверхні вона бачила крізь листя дерев, увійшовши в парк. Мальовничим ставком плавали кілька човнів з дітьми. Дивлячись на них і чуючи їхній сміх, Полліанна відчувала, що вже не здатна опиратись гнітючій самотності. Саме тоді, побачивши на лавці так само самотнього чоловіка, вона нерішуче підійшла до нього і обережно сіла на протилежний кінець лавки. Ще не так давно вона підбігла б до цього чоловіка і з радісною відвертістю запропонувала знайомство, не сумніваючись у тому, що її товариство буде охоче прийнято. Проте низка невдалих спроб викликала у неї незвичне для Полліанни відчуття невпевненості. Вона тайкома оглянула чоловіка.
Вигляд у нього був не надто привабливий. Хоч і не надто зношений, одяг на ньому видавався запилюженим і погано сидів на ньому. Полліанна могла цього не знати, але одяг такого крою держава зазвичай пропонує колишнім в’язням, коли вони звільняються і виходять на волю. Бліде набрякле обличчя чоловіка було щонайменше тиждень неголене.
Капелюх він насунув на очі, руки тримав у кишенях. Сидів непорушно, байдуже втупившись у землю перед собою. Минула нескінченна хвилина, доки Полліанна з надією в голосі зважилась вимовити:
– Гарний сьогодні день, правда?
Здригнувшись від несподіванки, чоловік обернувся до неї.
– Га? Ти… ти щось сказала? – перепитав він, злякано озираючись, наче намагаючись переконатись, що слова ці призначались йому.
– Я кажу, день сьогодні гарний, – стала квапливо пояснювати Полліанна, – але не в цьому суть справи. Тобто я, звісно, задоволена, що день такий гарний, але я сказала про це тільки для того, щоб зав’язати розмову. Бо я б охоче поговорила з вами про щось інше – будь про що. Я тільки хотіла, щоб ми про щось побалакали… Ви мене розумієте?
Чоловік