Темні таємниці. Андрей Кокотюха
Читать онлайн книгу.
сама керувала чотирма салонами краси. Дружині міліціонера, який до того ж сидить на різних керівних посадах, свою справу просто розвивати хоч тут, у Луцьку, хоч у Києві. Син вчився у Польщі, менша донька цього року закінчувала школу й думала, де краще: у Варшаві, як брат, чи все ж у Києві, а звідти вже за кордон. Словом, життя тривало й не завдавало надмірного клопоту.
Але втому полковник Кушнірук сповна відчув тільки тепер. Йому з головою вистачало своєї роботи. Над кожним начальником завжди є своє начальство, чиє завдання – довбати, морочити голову, вимагати звітів, рапортів і вставляти ґнотики в зад, коли щось не виконується. Він, своєю чергою, так само лив підлеглим сало за шкуру. Звик працювати у такому режимі, щодня вимотувало, проте не втомлювало так, як сьогодні.
Бо жінка, яка пробилася на прийом і тепер сиділа навпроти, поклавши ногу на ногу й прикурюючи наступну цигарку від попередньої, заморила, як ніхто інший. Адже Кушнірук поняття не мав, чого вона від нього хоче. Зате, знаючи такий тип людей, розумів: вона не відчепиться, поки не отримає свого тут і тепер. Якщо ж не отримає, затято піде далі, вище, стукатиме в інші двері. Тоді вигрібатиме вже він, начальник управління внутрішніх справ міста Луцька. І не за те, що жінка пожаліється на нього. А за те, що дозволив їй отак піти й морочити яйця іншим.
– Давайте розберемося, шановна, – зітхнув він.
– Мене звати Ольга Іванівна. Ольга.
У жінки був ледь хрипкий голос. І Кушнірук, дивлячись на неї, намагався зрозуміти: це від природи чи тому, що Ольга Барва так багато курить. Зрештою не витримав, запитав:
– Вам погано не стане?
– Мені вже погано, якщо не дійшло.
– Маю на увазі оце, – він показав на чотири недопалки. – Я три роки, як кинув. Попільницю тримаю для відвідувачів.
– Я відвідувачка.
– Ми ходимо з вами по колу.
– І тому вас цікавлять мої прокурені легені. Ви ж не лікар. – Можна говорити по суті?
– Я намагаюся, пане полковнику. А ви крутите коло.
Ольга роздушила об дно попільниці п’ятий недопалок.
– Якщо вас дратує, поки не куритиму. Аби користь від того була.
Кушнірук нарешті зрозумів, на кого вона схожа. Дика вулична кицька, яку погані господарі викинули, бо нагуляла десь котенят. Вона кілька разів поверталася додому, і тоді кицю завезли в ліс. Там вона не пропала, повернулася в місто й відтоді не давалася людям у руки. З кішкою Ольгу Барву ріднили великі зелені очі й однотонна світло-сіра сукня з короткими рукавами. Ще – довге волосся, забране ззаду в хвіст звичайною простенькою гумкою.
– Якої користі ви хочете? Даруйте, я зайнята людина, у мене не так багато часу. Давайте вирішимо ваше питання. Тільки, повторюся, перейдімо до суті.
– Тоді почнімо від початку?
– Почнімо. Я почну. Ваші родичі впізнали тіло Євгена Заплави. Його видадуть для поховання завтра. Гаразд, я прискорю процедуру, маю таку можливість. Тіло можете забрати сьогодні, до кінця дня. Зателефоную, і…
– Вони мені не родичі. Якщо я привезла батьків