Подорож собаки. Брюс Кэмерон
Читать онлайн книгу.
у будинку голос Ґлорії. – Зачекай, зараз побачиш, що я купила в «Неймані».
Хоч я вже кілька днів чула запах і голос Ґлорії, але досі не мала можливості привітатися з нею. Я гадала, що, напевно, вона зрадіє, як Клеріті, побачивши мене. Я дзявкнула кілька разів, потім зачекала, але почула лише розмови. Я загавкала знову, а тоді отримала очікуваний результат – двері наді мною відчинились, і почулися кроки вниз. Клеріті відсунула коробки.
– Будь ласка, Моллі, будь ласка. Благаю: тихо.
Клеріті нагодувала мене, а потім віднесла під курткою вниз вулицею, і ми гуляли, гуляли. Коли ж повернулися, було темно й прохолодно. Клеріті знову посадила мене до закутка.
– Гаразд. Лягай спати, добре, Моллі? Лягай спати.
Я намагалася вислизнути, доки вона загороджувала вхід коробками, але була недостатньо спритною. Дівчина вибігла нагору рипучими сходами й зачинила двері, а тоді стало тихо.
Я трохи поспала, але потім прокинулася й згадала, що зовсім сама. Я заскавчала, знаючи, що нагорі Клеріті, певно, лежить зараз у ліжку, теж почуваючись самотньою. І від цього мені було сумно. Вона, мабуть, гадає, що мені подобається лежати на гарній подушці під сходами, але насправді я хотіла бути з нею. Я загавкала. Відповіді не було, тож я гавкала ще й ще.
– Клеріті! Що це за звук? – заверещала Ґлорія.
Я почула біг, а тоді двері над сходами відчинилися.
– Гадаю, це було знизу! – вигукнула Клеріті. Я помахала хвостом, коли вона спустилася сходами. – Повертайся в ліжко, Ґлоріє. Я з цим розберуся.
– Звучало, наче тварина! – відповіла Ґлорія.
Я чула, як рухається Клеріті по той бік коробок, і взялася дряпати їх. Було чутно, як ходить по дому Ґлорія, а тоді я зрозуміла, що вона стоїть на вершині сходів.
Я гавкнула.
– От знову! – прошипіла Ґлорія. – Це собака, у будинку собака!
Клеріті відсунула коробки, і я впала в її обійми, лижучи обличчя.
– Ні, це… О Боже, це лисиця! – скрикнула вона. – Не підходь!
– Лисиця? Що? Ти впевнена?
– Лисиці гавкають, Ґлоріє, – сказала Клеріті.
– Як вона потрапила в дім? Що тут робить лисиця?
– Мабуть, підвальні двері вітром відчинило. Певно, прийшла на запах твоєї дурної шуби.
Тепер Клеріті всміхалася мені. Ми грали в перетягування рушника, і дівчина тягнула не надто сильно.
– Бути цього не може, – сказала Ґлорія.
– У них дуже чутливий нюх! Я спробую вигнати її з будинку й далі по вулиці, – сказала Клеріті.
– Ти впевнена, що це лисиця? Лисиця, тобто звір?
– Я знаю, які на вигляд лисиці. Ця маленька.
– Треба викликати поліцію.
– Наче копи приїдуть заради лисиці. Я просто вижену її надвір. Стій там на випадок, якщо вона спробує втекти через сходи.
Було чути, як вдихнула Ґлорія й захряснула двері. Клеріті взяла мене на руки й вибігла крізь задні двері в прохолодну ніч, не випускаючи, доки ми не звернули за ріг.
Я не розуміла гри,