Дай спокій. Мария Джоан Хайленд

Читать онлайн книгу.

Дай спокій - Мария Джоан Хайленд


Скачать книгу
ти питав минулого разу.

      – О, – кажу я.

      – Злочинці і кримінологія, – каже він і чухає коліно.

      – Які злочинці?

      – Вроджені злочинці Ломброзо. Злочинці, які не можуть утриматися від порушення закону.

      Халат у нього занадто короткий, і його коліна і білі волохаті литки стирчать із-під столу.

      – Як грабіжники і вбивці? – питаю я.

      – Мама чекає. Побачимось пізніше. І в мене є подарунок для тебе.

      – Останнього разу ти забув.

      Сильний вітер захряснув двері, й він подивився на мене так, ніби це моя провина.

      – Я не забув, – каже він. – Але цей подарунок дуже гарний. Ось побачиш.

      Він опускає очі на книжку, і я дивлюся на його широкий рот. Я думаю: а що, як я підійду до краю столу і поцілую його на прощання? Йому це сподобається чи він роздратується? Зазвичай я можу сказати, чи він у гуморі для поцілунку, але сьогодні у нього такий вигляд, ніби він хоче і не хоче, щоб я був поруч. Я пильно придивляюся до нього. Він знову чухає коліно, тоді дивиться на мене.

      – На що ти витріщаєшся?

      – Ні на що.

      – Бувай, синку. Гарного тобі дня з мамою.

      Я вийшов.

      Мати витирає зсередини лобове скло рукавом свого пальта. Я сідаю в машину.

      – Чому ти затримався?

      – Я говорив з татком.

      Холодно сьогодні, а в машині ще холодніше. Я притуляю пальці до долоні й дивуюся, як моя долоня може бути теплою, коли пальці вже такі холодні, наче їх повідбивали. Я міцно обхопив своє тіло руками і застиг.

      Я хочу спитати маму, чи вважає вона, що батько вступить до університету, і, якщо так, чи переїдемо ми в Дублін. Мені подобається тут, але Дублін також подобається, і це лише за дві години звідси. У Дубліні легше зустрітися з людьми з «Книги рекордів Гіннеса».

      – Ти хочеш повернутися до школи наступного тижня?

      – Не дуже.

      Тим самим рукавом, яким протирала скло, вона витерла в себе під носом.

      – Хочеш носовичок? – питаю я. У мене є в кишені.

      Я витираю їй носа носовичком, а вона в цей час веде машину, і я думаю, куди подівся рожевий носовичок, який я подарував їй на Різдво. Кінчик її носа червоний і навколо края ніздрі тоненька блакитна жилка. Не пам’ятаю, щоб я бачив раніше цю жилку чи темну родимку на її пальці, з якої росте три чорні волосини.

      – Коли тебе востаннє міряли в школі? – питає вона. – Може, нам треба знову поговорити з лікарем?

      – Я на півтора дюйми8 нижчий за тебе, – кажу я. – Мій зріст рівно п’ять футів вісім з половиною дюймів9.

      – Ми просто хочемо слідкувати за всім. І все. Може, краще поговорити про це з лікарем?

      – Немає про що говорити. Я просто високий. І все.

      – Що стосовно всіх інших речей?

      – Немає інших речей! Я просто високий.

      Вона відкашлюється і збавляє швидкість.

      – Що стосовно статевого дозрівання? У тебе це може початися рано.

      – Ну. Не почалося. То про що тоді говорити?

      – Але подивися на свої ноги, – каже вона. – Вони майже не вміщаються


Скачать книгу

<p>8</p>

Близько 4 см.

<p>9</p>

Близько 174 см.