Аплодисменти для Лоли!. Ізабель Абеді
Читать онлайн книгу.
з Едуардо Маседо та музичним продюсером. Я маю заспівати кілька пісень Марії Бетанії для нашого компакт-диска бразильської музики.
Тепер настала черга Зануди зітхати.
– Мої щирі вітання! А що стосовно суботи?
– Суботу Пенелопа проведе зі своєю єдиною донькою, – відповіла Фло за маму.
Зануда знизав плечима:
– Ну, тоді нічого не вдієш!
– Точно! – бадьоро погодилася Фло й узялася до своєї риби.
За чверть години папай приніс фаршированих кальмарів і поставив їх перед критиком.
– Bon appetit, meu amigo!
У перекладі з бразильської це означає «Смачного вам, друже мій!», та раптом Зануда змінився на виду. І зовсім не через слова папая і не через кальмарів, а через Пенелопу, котра стояла поряд із сусіднім столиком і бесідувала з відвідувачем-бразильцем.
Цей чоловік мав чорні кучері до плечей. Його шкіра була такою ж темною, як і в папая, а голос – іще темнішим та глибшим. Саме цей голос і примусив мене нашорошити вуха. Сказати по правді, прислухатися я почала не через голос, а через те, що саме цей голос говорив.
– Você é uma gata, – промовив чоловік із темною шкірою й темним голосом.
У мами Фло обличчя миттю потемнішало. Вірніше, вона почервоніла до сліз. Фло простежила за моїм поглядом і не могла нічого зрозуміти.
– Що це з Пенелопою? – запитала вона, а Зануда облишив жувати й нахилився всім тілом у бік сусіднього столика. На лобі в нього з’явилася глибока зморшка.
– Твою маму назвали кицюнею, – відповіла я й одразу ж пошкодувала про це.
– Що таке? – запитали Фло, бабуся та Зануда хором.
– Е-е-е… – я поспіхом напхала повен рот квасолі.
Пенелопа відійшла від сусіднього столика. Обличчя в неї більше не було темно-червоним. Тільки на губах залишилась нервова посмішка. Фло одразу ж влаштувала мені справжній допит.
– То що сказав цей чоловік? Що моя мама – кицюня?
– Шхофе на те, – пробурчала я з повним ротом і запхнула в себе ще одну ложку квасолі, щоб якось виграти час. Зморшка на лобі в Зануди досягла небезпечної глибини.
Фло нетерпляче струснула головою:
– Облиш запихатися фейжоадою і скажи до пуття, що це були за слова?
– Якщо до пуття, – втрутилась мама, котра, виявляється, також прислухалася до розмови за сусіднім столиком, – то цей тип назвав твою маму кицюнею.
Бабуся знову підкотила очі.
– Отакої тобі! – обурилася вона.
Натомість у Фло очі зробилися зовсім круглими, проте вона мала не обурений, а гордовитий вигляд. Скоса поглянувши на сусідній столик, вона прошепотіла мені в самісіньке вухо:
– Оце так! А цей тип – класний!
Мамі, мабуть, теж так здалося, тому що вона хихикнула. Та їй одразу ж довелося підскочити, тому що Зануда несамовито закашлявся. Він кашляв і кашляв, і обличчя в нього стало таким, що мені здалося – він просто помирає на місці. Бідолаха вимахував руками, а мама стукала його по спині, й щоразу сильніше. Пенелопа підбігла до нашого столика зі склянкою