Аплодисменти для Лоли!. Ізабель Абеді
Читать онлайн книгу.
– сухо зауважила бабуся, – йому не сподобався сусідній столик.
– О, – сказала Пенелопа, знову зашарілася і швидко відійшла до барної стійки.
Ми продовжували вечеряти, аж поки моя тітка не почала жбурлятися фрикадельками, і бабуся вирішила, що настав час іти додому.
– Ми теж підемо, – сказала мама нам із Фло. – Завтра до школи, й вам обом треба бути в гарній формі.
Так, це вже точно. Мені особливо хотілося бути у формі, тому що завтра остаточно вирішиться, чи буду я Білосніжкою, чи ні.
3.
Білосніжка й Люстерко
– Це сталося всередині зими. Сніжинки падали з неба, наче пух. Королева сиділа біля вікна, яке було оздоблене різьбленим ебеновим деревом, і шила. Аж ось вона відірвала погляд від шиття, глянула на сніг, замріялась і незчулася, як уколола голкою палець. На сніг упали три краплинки крові. Вони були такими яскравими на білому снігу, що королева подумала: «От якби в мене народилася донечка – біла, неначе сніг, рум’яна, неначе кров, і чорнява, як чорне ебенове дерево». Невдовзі після цього в неї й насправді народилася дівчинка. Шкіра в неї була білою, наче сніг, вуста червоніли, наче кров, а волосся було чорним, як ебенове дерево. Назвали її Білосніжкою. Та ледве дитинка народилася на світ, як королева померла…
Так починалася казка про Білосніжку, що її ми по черзі читали вранці в понеділок в актовому залі. Ми – це тринадцятеро дівчаток і хлопчиків із четвертих класів, котрі до різдвяних канікул записалися до театрального гуртка. Шестеро з паралельних класів і семеро з нашого: Сол, Ансуман, Цілувальник (хлопчик на ім’я Маріо, котрий тільки того й хоче, щоб поцілуватися з дівчинкою), Анна-Ліза, Фредерика, Фло і, звісна річ, я.
Анна-Ліза читала початок, а мені дістався фінал, де Люстерко говорить злій мачусі, що принцеса, котра щойно одружилася з принцем, у тисячу разів чарівніша, ніж вона сама.
– Аж тут, – читала я, – зла мачуха зайшлася прокльонами й мало не вибухнула від злості та заздрощів. Спочатку вона не хотіла йти на весілля, та дуже вже їй кортіло подивитися на молоду королеву. І тієї миті, коли Білосніжка вийшла до гостей, мачуха впізнала свою пасербицю. Від страху вона не могла навіть поворухнутися. Й тоді на вогонь поставили залізні чоботи, розжарили їх як слід і примусили лиху жінку вдягнути їх, щоб покарати за скоєне. Вона змушена була танцювати в цих чоботах доти, аж поки не впала мертвою…
– Навіщо? – спитав Ансуман фрау Вігельманн, коли я захлопнула книгу. – Навіщо ви обрали таку дурнувату дитячу казку? Якщо вже ми вирішили ставити п’єсу, то чому б не обрати щось і справді класне?
Дехто заплескав у долоні, а деякі навіть засвистіли на знак підтримки, та коли всі заспокоїлися, фрау Вігельманн сказала з тією посмішкою, яка мені в ній особливо подобається:
– Гадаю, що можна. Як стосовно того, щоб переробити цю казку на новий лад?
– Як це? – не зрозумів Ансуман. – Що ви маєте на увазі?
– Можна її змінити, – пояснила