Меч Сагайдачного. Виктор Вальд
Читать онлайн книгу.
був золото на монети пустити. Ні часу, ні клепки не було нові штампи виготовити. Ото на мідних штампах і робили золоті копійки. Радів шинкар, бо й раніше, загулявши, козаки золотими копійками розплачувалися. А тут мідь, що видалася за золото. Видати мідь за золото нескладно. Треба лише розплавити золото із ртуттю й тонко нанести на поверхню, а потім прожарити. Це називається вогневе золочення. А є ще золочення на олійній основі, і на глиняній, і на водній. Ото взяв шинкар монетки у свої пітні від жадоби руки – кепська позолота й злізла. Той лиходій – фальшивомонетник, і він заслужив, щоб йому горло свинцем залили, – підсумував учений чоловік Фабріус Пойда.
– Однак шинкар запевняє, що монети точно були золоті. У нього нюх на золото. А перетворилися вони в його жмені, коли розбійник йому в очі подивився та чаклунське слово сказав, – наполягав пан Дзевульський.
– Уточните це, коли пов’яжете його. А ось ця монетка цікавіша, – знов озвався вчений лікар і зволив нарешті передати панові комісару здобич його помічника. – Що скажете?
– О! Це рідкісна і дуже цінна монета, – мимоволі вирвалося з уст Якуба Собеського. – «GROSI CRACOVIENSESS»![23] Такі лише в родовитих панів у тайниках збереглися.
– А розбійники силою й хитрістю ці монети в них здобули, – висловив своє припущення пан Дзевульський. – Одне мені стало зрозуміло після проведеного розслідування: і той, що вранці розплачувався, й інший, що платив після полудня, для нас цікаві. Я в цьому переконався, коли ретельно того шинкаря допитав.
– І що той шинкар сказав? – пан Собеський відчув, що в ньому прокидається інтерес до цієї справи.
– Засвідчив, що його синок гостей до братського монастиря провів. І впустили їх обох після того, як вони сказали біля брами: «Званий прийшов».
– Умовлені таємні слова! – вигукнув лікар.
– Схоже на те, – після довгого мовчання відповів пан Собеський. – Значить, не прості ті розбійники. І не просто так у монастир навідалися після того, як козаки роз’їхалися. А Оліфер Голуб усе ще в Києві?
– У Києві, ясновельможний пане. Взяв на себе справи покійного гетьмана. Кажуть, що він буде наступником Конашевича, – кивнув помічник комісара.
– Будемо сподіватися, що й меч Сагайдачного все ще в братському монастирі, і меч цей від мене не вислизне!
– Дався тобі, пане Собеський, той меч. Тільки про нього й говориш, – стенув плечима лікар.
– Бачу, що повинен я королю ще одного листа написати, та й ти в розмові з його величністю мене підтримати повинен. Той меч не простий. Багато бід для Польщі я в ньому вбачаю. І все через зарозумілість королевича Владислава, який відкинув мої справедливі доводи. Та й я в ті важкі дні не вповні усвідомив усі наслідки такого кроку спадкоємця престолу, інакше б силою перешкоджав королевичу.
Лікар із сумнівом похитав головою. Та й сам Якуб сумнівався – але щось точно зробив би.
Ще в поході на Москву та в битвах за право на трон
«Краківські гроші».