Дивачка, що закохалася в мозок. Венди Сузуки
Читать онлайн книгу.
узбережжі японську мовну школу, тож на дітей у родині покладали великі сподівання. Не те щоб нам колись казали про очікувані високі стандарти, – навпаки, батьки старанно обходили цю тему. Просто було зрозуміло, що мені треба старанно навчатися в школі та прагнути вибудувати серйозну й успішну кар’єру, якою вони пишалися б. Коли я замислювалася про своє майбутнє, то бачила для себе лише три варіанти: стати лікарем, юристом або піти в науку – і що більш дивовижну назву матиме моя галузь, то краще. Я не сперечалася з очікуваннями батьків, адже вони мені здавалися обґрунтованими.
Досить рано – а точніше, у шостому класі Ортезької середньої школи – я раз і, як виявилося, назавжди зацікавилася наукою. Того року моїм учителем природознавства був містер Тернер, який розповідав нам про кістки в людському тілі, а потім проводив із нами тест: ми повинні були засунути руку в коробку і, не дивлячись, навпомацки визначити, що за кістка в ній лежить. Як же мені це подобалось! Я жодного разу не боялася схибити: я була в захваті від самої ідеї. Ще більше я зраділа, отримавши першу морську свинку та першу жабку для препарування. Попри огидний запах, я розуміла, що маю дізнатися більше. Як усі ті крихітні органи так компактно й зручно вмістилися в цьому маленькому тільці свинки? Як їм удається так злагоджено працювати – усім одночасно? Якщо саме такий вигляд має зсередини свинка, то як же влаштовано організм людини? Процес біологічного препарування захопив мою уяву з першої миті, як я вдихнула задушливі випарування формальдегіду.
Крім препарувань, учений, що формувався в мені, на той час був у захваті від найбажанішого частування мого дитинства – цукерок Pop Rocks. І якщо моїм однокласникам цілком вистачало відчуття вибуху в роті, то мені кортіло зрозуміти, що саме спричиняє ці вибухи і які ще незвичні сенсорно-хімічні відчуття можна отримати в роті, якщо поєднати ці цукерки з чимось іншим, скажімо з газировкою, гарячим чаєм чи льодяною водою. На жаль, мама вважала, що під час таких експериментів можна захлинутися та померти, тому я їх досить швидко припиняла. Мій учитель математики містер Треволі із задоволенням ознайомив мене зі світом краси та логіки тригонометрії на факультативних заняттях. Мені сподобалася витонченість математичних рівнянь: якщо розв’язувати їх правильно, вони прочиняють двері до ідеального світу, у якому все збалансовано по обабіч знака рівняння. Уже тоді я відчувала, що розуміння математики є ключем до справи, якій я хотіла присвятити життя (хоча в школі я ще й гадки не мала, що саме оберу за кілька років), і тому щосили намагалася розумітися на цьому предметі краще за всіх у класі й отримувати з нього найкращі оцінки. З переливчастим італійським акцентом містер Треволі промовляв нам знову й знову, що ми – випускники, які обрали його предмет, – є «кращими з кращих». Для мене ці слова стали водночас заохоченням до подальшого прагнення успіхів та непорушною відповідальністю за використання моїх математичних умінь у повному обсязі. Я була серйозною та старанною дитиною, і мені судилося стати ще більш