Одна з найкращих викладачів, Даймонд зробила для нас цілком зрозумілим те, що спочатку здавалося неймовірно складним. Вона розповіла нам, що ця велика складна маса тканини насправді містить лише два види клітин: нейрони та нейроглію. Кожен нейрон – ця працьовита конячка мозку – має клітинне тіло, котре є його центром контролю. Також у нейроні є вхідні структури, що називаються дендритами і схожі на гілки дерев; вони отримують інформацію, яка надходить у клітинне тіло. Ще одна нейронна складова – це тонка вихідна структура під назвою аксон, котра також часто має систему розгалужень.

      Нейрони є унікальними серед інших клітин у тілі, бо здатні комуніціювати за допомогою коротких сплесків електричної активності. Такі сплески називають потенціалами дії, або спайками[5]. Таке перехресне «спілкування» між аксоном одного нейрона та дендритом іншого відбувається в особливій точці зв’язку між ними – синапсі. Ця електрична «балаканина», тобто комунікація між аксонами та дендритами, є основою всієї діяльності мозку.

      А навіщо потрібні клітини нейроглії? Глія означає «клей», і ці клітини дістали таку назву, бо в XIX ст. учені помилково вважали, що вони в якийсь спосіб утримують цілісність мозку. Щоправда, деякі клітини нейроглії справді виконують утримувальну функцію, але сьогодні нам відомо, що загалом вони мають широкий спектр різноманітних функцій для підтримки нейронів. Нейроглія забезпечує живлення нейронів та постачання в них кисню; клітини глії утворюють на нейронах особливе покриття, що зветься мієліном, котре необхідне для нормальної синаптичної передачі. Також вони атакують мікроби та служать санітарною командою мозку, видаляючи залишки мертвих нейронів. З нових захопливих досліджень відомо, що клітини глії навіть можуть відігравати важливу роль у певних когнітивних функціях, зокрема пам’яті. Багато хто вважає, що клітин глії в мозку в десять-п’ятдесят разів більше, ніж нейронів, але нові дослідження не підтверджують цієї відомої статистики і висувають версію, що співвідношення є приблизно 1: 1.

      Надалі Даймонд пояснила: якби ми мали відро нейронів та відро клітин глії, то гіпотетично могли б побудувати мозок. Але залишилася б головна загадка: як саме розмістити наші нейрони та глію, щоб вони узгоджено та гарно працювали – часом ідеально, часом ні, часом правильно, часом не дуже – як справжній мозок. Того