Казки про богатирів та лицарів. Сборник
Читать онлайн книгу.
В кімнаті кинув пояс на ліжко. За одну мить із нього стала купка попелу. Цісарева і її любас вдень і вночі шепталися, як загубити хлопця. А золотоволосий знову пішов до лошачка і той попередив:
– Коли будеш іти до палацу, то набери на руку дров. Перед дверима крикни, аби отворили. Сам не отворяй…
– Дякую тобі, конику, за добру пораду.
Золотоволосий набрав на руку дров, підійшов до палацу і гукнув:
– Егей! Отворіть!
Та ніхто не відчиняв. Хлопець трохи постояв, кинув на двері дровами, а з них за одну мить стала купа попелу.
Цісарева та її любас уже й місця собі не знаходили. Рвали волосся на голові, та не могли придумати, як згубити хлопця.
А тим часом цісар переміг короля й вернувся додому.
Любас сказав цісаревій:
– Подряпай собі личко, відтак ляж у ліжко й стогни, як перед смертю. Коли зайде цісар і спитає, що з тобою сталося, то скажи на хлопця, що він тебе побив.
Цісарева упилася нігтями у своє лице й подряпала його до крові. Відтак лягла в ліжко й почала стогнати:
– Ой, побив мене лайдак, подряпав до крові! Ой-йой, покличте цісаря, бо я умираю…
Цісар прибіг до покою.
– Що з тобою, жіночко?
Цісарева скривилася й каже:
– Мене побив твій приймак, той рудоволосий. Він – чистий розбійник.
Цісар дуже розгнівався. Де ж видано, де чувано, аби якийсь шмаркач бив вельможну пані?!
– Завтра я його повішу! – крикнув розлючений монарха.
Потім покликав трьох катів і наказав їм:
– До ранку зробіть шибеницю, бо завтра маю вішати свого приймака.
На другий день шибениця була готова. Довкола поставали рядами жовніри. Як вивели золотоволосого, то він попросив:
– Дозволь мені, ясновельможний цісарю, попрощатися в моїм лошачком.
– Най буде, прощайся, – погодився цісар. І дав розказ: – Ану, приведіть його лошачка.
Десять жовнірів кинулись до стайні, та за одну мить усі десять задерли ногами. Пішли сто жовнірів – і вони полетіли від лошачкових копит. Цісар послав тисячу жовнірів – усі лягли трупом.
Приймак сказав цісареві:
– Тату, не посилайте до лошачка нікого, бо переб’є вам усе військо. Дозвольте, аби сам я пішов і попрощався.
Цісар дав розказ відпустити хлопця, най іде собі до лошачка.
А той сів на коника і прискакав до шибениці. Тоді з коня виголосив:
– Хочете повісити мене – кажете, що я побив цісареву? А я ніколи її не бив, сама себе подряпала, бо має любаса. Хотіла, щоб я вмер, бо про все я знаю. Але мене ніхто не повісить, бо дивіться.
І золотоволосий злетів на конику в повітря.
Летіли день, другий, третій… На четвертий день коник сказав хлопцеві:
– Під нами вже інша держава.
Опустилися на землю.
– Я тебе покидаю, – мовив лошачок. – Як буду ще потрібний, то свисни три рази, і я прилечу.
І відразу зник, ніби його й не було. А парубок пішов собі далі, куди очі дивилися. У лісі зробив сопілку й прийшов до столиці. Ходить вулицями й грає. А у царя цієї держави були три файні