Казки про богатирів та лицарів. Сборник
Читать онлайн книгу.
ти плачеш? – питає кінь. – Не журись: уже не такі цар загадував загадки, та знали, що робити!
От і поїхав він. Коли стоять біля саду сторожі й питають його:
– Куди ти, Трьом-сину Борисе, їдеш?
– Піду, – каже, – до сонця взнати, чому колись воно сходило рано та червоно, а тепер пізно та біло.
– Нагадай же там, – кажуть, – і про нас, що колись цей сад родив та весь світ годував, а тепер і сторожів не прогодує.
– Добре, нагадаю.
От їде далі, коли стоять два солдати прикутих і питають його:
– Куди, Трьом-сину Борисе, їдеш?
– Піду до сонця взнавати, чого колись воно сходило рано та червоно, а тепер пізно та біло?
– Нагадай там про нас, доки ми будемо стояти поковані?
От їде-їде далі, коли на дубові жінка та чоловік пару голубів ловлять і питають його, куди їде. Він їм і сказав.
– Нагадай там, – кажуть, – і про нас: доки ми ловитимемо цих голубів?
– Добре, нагадаю.
Їде-їде далеко, коли там стоїть шинкарка і переливає воду з колодязя в колодязь.
– Куди ти, Трьом-сину Борисе, їдеш?
Він сказав.
– Нагадай там і про мене, доки я переливатиму воду з колодязя в колодязь?
– Добре, нагадаю.
Їде-їде далі. Коли лежить кит-риба. Через неї люди їздять і вже таку дорогу зробили, що аж ребра видно. А вона пити хоче й ніхто їй не дасть. Вона тільки ротом чвякає. От вона й питає:
– Куди ти, Трьом-сину Борисе, їдеш?
Сказав він і їй.
– Нагадай там і про мене, доки через мене будуть люди ходити та їздити?
– Добре, нагадаю.
Поїхав та й поїхав далі. Коли дивиться – стоїть хатка. Вже перед вечором приїхав у ту хатку. Ввійшов у неї, а там баба, стара-стара, сонцева мати.
– Куди ти, – каже, – Трьом-сину Борисе, йдеш?
– Піду до сонця взнавати: колись воно сходило рано та червоно, а тепер пізно та біло?
– Я ж, – каже, – сину, його мати!
Він їй розказав:
– Бачив я, – каже, – солдатів на ланцюгу, бачив я і сад великий: колись родив, увесь світ годував, а тепер і сторожів не прогодує. Бачив я чоловіка і жінку, що голубів ловлять на дубові і ніяк не піймають. І бачив я шинкарку, що з колодязя в колодязь воду переливає– ніяк не переллє. Бачив я кита-рибу, що лежить і через неї люди їздять, ходять, аж ребра видно, а води не дають – вона ротом зіпає.
Баба йому дала повечеряти. Прийшло сонце, вона заховала Трьом-сина Бориса. Полягали спати. Встали вранці. От вона й каже сонцеві:
– Що мені, сину, снилося!
– А що, мамо?
– Снилось мені, що десь є сад великий: як родив, увесь світ годував, а тепер і сторожів не прогодує.
– Еге, мамо, є великий сад, у ньому закопані розбійницькі гроші. Тоді він почне родити знов, як викопають їх.
– І ще мені, сину, що снилося.
– А що, мамо?
– Десь стоять два солдати на ланцюгу прикуті.
– Еге: якби вони ті гроші, що в саду закопані, пожертвували на бідних, то пішли б по своїх містах.
– І ще що мені, синку, снилося.
– А що?
– Десь