Казки про богатирів та лицарів. Сборник
Читать онлайн книгу.
нам на цілий місяць їжу.
Хлопець усе приготував, тоді кінь питає:
– Як хочеш їхати: як вихор чи як гадка?
– Так, щоб було добре і мені, й тобі.
Піднявся кінь під хмари і летять, летять, летять.
Місяць летіли без зупинки, доки не побачили величезну гору. А на тій горі було таке широке поле, що не мало краю.
– Злізай, – сказав кінь, як спустився вниз.
Хлопець став на землю, і він наказав:
– Викопай для мене таку глибоку яму, аби мене з неї не видно було.
Хлопець викопав. Кінь скочив у яму й наказує далі:
– А тепер мене загреби так, аби не було слідно ніякого горба. А прутика з ліщини встроми мені над головою. Сам підеш цим полем. Там зустрінеш одного за одним двох величезних чоловіків. Та не налякайся, вони тобі нічого злого не зроблять. Вони тобі порадять, як дійти до мамки. Будеш розумний – не загинеш, будеш дурний – пропадеш… А коли повернешся знову на це місце, то дивися добре: якщо прутик всохне – не викопуй мене, бо я буду мертвий, якщо прутик лишиться зелений – викопай мене, я буду ще живий.
Хлопець загріб коня і йде полем. Здалеку помітив великий вогонь – якби хто хату запалив. А коло вогню сидів чоловічисько, який ногами обняв ватру. На вогні кипів грубезний котел, повний баранячого м’яса. Чоловік великий, як полонина. Хлопець трохи налякався, але поклонився:
– Добрий вечір, старче.
– Добрий вечір, – зрадів чоловічисько. – Сякої душі я ще тут не бачив, відколи народився. Як ти сюди потрапив? Куди йдеш?
– Я йду шукати свою матір. Може, ви щось знаєте за неї?
– Та чия твоя мати?
– Донька Білого царя. З-за Червоного моря.
– Знаю… Твою матір вкрав мій найменший брат – Поганин. Та ти її не визволиш. Краще повернися. Тут, на полонинах, страшні звірі і птахи живуть – можуть тебе з’їсти… Видиш, який я чоловічище, а мій молодший брат ще більший – і то Поганин нас обох поборов і вигнав. Що ти йому вчиниш? Він має, щоб ти знав, двадцять чотири голови!
– Ні, я не вертаюся, – відказує хлопець. – Я хочу побачити свою рідну мамку, хоча б тої хвилини загинув! Аби лише побачив її.
– Ну, коли так хочеш видіти її, то увидиш, але не визволиш з полону.
Чоловік махнув ногою й визув чобота:
– Сідай на цей чобіт – він понесе тебе до мого молодшого брата. Понесе тебе на таку гору, на яку ніхто не може вийти.
Хлопець сів на чобота і прилетів на інше поле, ще більше. Бачить він такий вогонь, якби зразу дві хати палали. А коло вогню ще більший чоловік ногами обняв ватру і в грубезному котлі варить собі м’ясо. Хлопець поклонився:
– Добрий вечір…
– Добрий вечір, – зрадів чоловічисько. – Сякої душі я ще тут не бачив, відколи народився. Як ти сюди потрапив?
– Від вашого старшого брата.
– А куди йдеш?
– Шукаю свою мамку.
– Та чия твоя мамка?
– Донька Білого царя.
– Знаю, знаю… Твою матір викрав наш наймолодший брат. Він нас обох із братом поборов і прогнав від себе геть… Що ти йому вчиниш? Він, неборе,