Казки про богатирів та лицарів. Сборник
Читать онлайн книгу.
з одного поверха на інший.
На дванадцятому поверсі він відчинив двері і показав на ліжко:
– Чи пізнаєте ту жінку, що спить?
– Ні… Розбуди її.
– Мамко, вставайте!
Мати підхопилася і не розуміється, де вона знаходиться. Глянула на царя і питає сина:
– Що це за чоловік?
– Це мій нянько, а ваш чоловік.
– Я не вірю.
– Ну, якщо не вірите, то ходіть за мною.
Син узяв її за руку і повів униз, у старий палац.
– Тепер вірите?
Мати не впізнавала царського палацу, лише коли побачила колиску, де хлопчик колисався, і ліжко, де він народився, то сказала:
– Тепер уже вірю.
Тоді всі троє обнялися і розцілувалися. Зробили в палаці велику гостину, на яку запросили й сусідніх царів.
Як гості розійшлися, хлопець пішов спати, бо був дуже змучений. А його батько і мати в сусідній кімнаті стали розповідати, що вони пережили. Потім батько запитав:
– Ну, чи є ще десь на світі такий витязь, як наш син?
– Є… Син Зеленого царя.
Хлопець крізь сон почув ці слова, одразу схопився і став у дверях:
– Мамко, а де син Зеленого царя?
Мати з батьком знали, що хлопець не заспокоїться, доки не знайде того витязя, сина Зеленого царя.
– Дитинко моя, – почала просити його мати, – я лише так сказала. Такого витязя, може, і немає.
Але син не слухає… Вийшов надвір і – просто у стодолу до свого коня:
– Чи ти знаєш за такого витязя – сина Зеленого царя?
– Знаю, але тобі не треба їхати до нього, бо він сильніший і за тебе. Його кінь – мій двоюрідний брат, він сильніший і швидший за мене. У нього шабля не така, як оце у тебе: що він загадає – то зрубає; і рушниця не така: що він загадає – то стріляє. Не їдь ти до нього.
– Ні, поїду.
– Ну, якщо так, то їдь… Приготуй нам їжу на довгу дорогу.
Принц приготував, склав на коня й сів на нього сам.
– Як хочеш летіти – вітром або гадкою?
– Так, щоб і мені, й тобі було добре. Рушили в дорогу. Летять попід хмари – день, тиждень, два тижні. Прилетіли на високу гору.
– Ну, злізай.
Поїли, відпочили.
– Видиш ті білі верхи? – питається кінь.
– Виджу.
– То не гори, а палац Зеленого витязя. Зараз приїдемо туди. Витязь буде спати, він завжди спить у стайні, біля свого коня. Сам – на правому боці, а кінь – на лівому. Як зайдемо у стайню, ти мене прив’яжеш на місце коня витязя, а його коня переведеш на другий бік. Тебе той кінь до себе підпустить, а іншого когось не припустив би. Над Зеленим витязем – шабля і рушниця, а вони постійно колихаються і побрязкують, і він нічого не почує. Ти його шаблю зніми і прив’яжи на себе, а свою повісь. Потім ляж біля нього і штовхни його, щоб прокинувся. Сам прикинься, що спиш. Він схопить шаблю і – тебе по шиї, але шабля лише задзвенить, бо свого господаря не буде рубати. А якщо ви будете розщибатися, то нехай він кидає тебе першим, інакше ти охлянеш раніше.
Так і було. Зайшли вони у стайню, де спав Зелений витязь. Хлопець обміняв шаблі, обміняв коней і ліг біля Зеленого витязя. Штовхнув його три рази.
Витязь