Казки про богатирів та лицарів. Сборник
Читать онлайн книгу.
далі. Раз дивиться – стоїть чоловік у сірій петечині (вовняний кожушок), а поза ним нічка розступається й сіріє на ранок. Чоловік хотів пробігти мимо хлопця, але той спинив його:
– Хто ти за один?
– Я Зоря. Куди пройду – починає розвиднятися.
– Ти би тут не почекав, доки я вернуся?
– Нікого я не слухаю, у мене своя путь…
Хлопець вхопив його за комір і прив’язав до дерева. Той мече собою, але звільнитися не годен.
– Тепер уже легше, – думає собі хлопець, – бо доки вернуся, то ніч не мине.
Довго ще йшов, аж дійшов до світла. Коли втямив світло, то воно було маленьке, а тут дивиться – вогнище, цілі дуби горять! А довкола ватри двадцять чотири розбійники. Печуть м’ясо й розмовляють.
– Де ж тут вогню дістати! Як покажуся, розірвуть мене! – бідкається хлопець.
Айбо біда служить найліпшим порадником. Царевич наскуб із кожушка вовни, шматок кори настромив на стрілу і обмотав вовною. Далі витяг лука й стрілив крізь вогонь. Вовна, пролітаючи через полум’я, затлілася. Хлопець хотів обійти багаття, взяти запалену стрілу, але його побачили. Посхоплювалися й одразу схопили. Привели до вогню і суд над ним чинять.
Царевич не знав злодіїв, але вони його впізнали, бо не раз підбиралися до царської каси.
– Спалимо його живим!
– Настромимо на рожен!
– Повісимо на дереві!
Скільки їх було, кожний інакшу смерть вигадував. Почали сваритися. Тоді встав їхній ватажок і каже:
– Не спалимо його, не настромимо на рожен, не повісимо на дереві. Всі ми його знаємо як доброго стрільця і скористаємося з нього… – А злодії аж роти пороззявляли, так слухали отамана. – Чи знаєте, чому не можемо викрасти скарбницю од сусіднього царя? Бо на його палаці сидить когут і піє, коли наближається якась небезпека, і військо поспішає цареві на поміч. Царевич піде з нами й застрелить когута. А далі буде видно, що чинити. Чи пристаєш на се?
– Най буде по-вашому, – мусив погодитися хлопець.
Приготував собі стрілу. Розбійники привели його до царського палацу. Спинилися й кажуть:
– Іди вперед один, бо якщо і ми підемо далі, когут закукурікає.
Хлопець наблизився до муру, а коли був уже коло вежі, де стояв когут, натяг лука і стрілив.
Тоді прибігли злодії. Підсадили хлопця на високий мур і кинули йому кінець мотуза, аби і їх тягнув.
Хлопець витяг одного розбійника, а як спускав на другий бік, відтяв йому голову й кинув у царський двір.
Так учинив і з іншими. Всіх зарубав і покидав під мур. Тоді спустився й зайшов до палацу. Відчинив двері у світлицю – там сторожі сплять.
Ані душі: ніякої варти. Заглянув до спальні – цар, цариця на постелях – мабуть, гарматою їх не добудитися. Пройшов до дальшої кімнати – сплять три царські дочки. У кожної з них край голови запалена свічка.
Що тут робити? Хлопцеві багатство не потрібне. Аби дати про себе чимось знати, подумав переставити свічки дівчатам до ніг. Дві переніс, а коли торкнувся до свічечки найменшої царівни, дівчина прокинулась.
– Хто