Казки про богатирів та лицарів. Сборник

Читать онлайн книгу.

Казки про богатирів та лицарів - Сборник


Скачать книгу
Попрощались, поцілувались, дала мати дитині харчів і сказала:

      – Сиди тут, а я тобі буду харчі доставляти.

      Сіли з Копитом і поїхали. Коні добрі, як гайнули назад – скоро й дома були, вона лягла собі, і не знав купець і його жінка, що вона дитинку народила і їздила з кучером у степ.

      Минув місяць, чи два, чи три, повіз Копито своєму синові харчів. Побачились, поцілувались, харчі лишив і поїхав знов назад. І росте той Бух Копитович не годинами, а хвилинами, і в ширину, і в вишину. Місяців через три знову наготовила мати синові харчів і одежі, і поїхали вже обоє на цей раз. Приїхали, а вона й питає сина:

      – Чи не треба тобі привезти шаблю або піку?

      Він і каже:

      – Не треба, мамо, у мене і за шаблю, і за піку кулаки будуть, тепер через півроку ви мені знову харчів привезіть, а там уже й не треба.

      І пробув він на тому місці, де його покинули, шість років. Два аршини з половиною у плечах і два з половиною висоти у того Буха Копитовича, і сили у нього тридцять три пуди з восьминою; три пуди кулака одного. От покинув він те місце – куди дивиться, туди і йде: там доріг нема. Пройшов день, два, як покинув те місце, на третій день їдуть-біжать два богатирі йому назустріч кіньми. Прибігли та й не привітались, а мерщій питають:

      – Що ти таке?

      – Я Бух Копитович. А ви хто такі?

      – Ми богатирі.

      – Не може бути, щоб ви були богатирі.

      – Ні, богатирі.

      – Які ж ви богатирі? Богатирі такі нелюдимі та непривітні не бувають. Ви негідники!

      Скипіли вони і вже готові його посікти, порубати.

      – Ми тебе, – кажуть, – з лиця землі зітремо.

      – Ні, я вам кажу, ви негідники! І мене з лиця землі зітерти не годні! А хочете сили Буха Копитовича спробувати, так зберіть вісім чоловік, сім чоловік будуть воюватися – оце мені сьомий рік пішов, – а восьмий буде за свідка, буде дивитися, як ми будемо воювати.

      – Ти втечеш!

      – Ні, я вас не боюсь, я на цьому місці буду. Ви приїздіть з тими богатирями, так ми й повоюємо.

      Розбіглись вони на своїх конях добрих і зізвали богатирів; вони знають, де ті проживають. От зібралося вісім чоловік та й кажуть:

      – Ми його могли б і удвох посікти, а він каже, щоб сім чоловік було. Що нам тут і робити сімом чоловікам?

      – Чи ви усі богатирі? – питає.

      – Усі, – кажуть вони.

      – Які ж ви богатирі? Я думав, що богатирі народ чемний, а ви негідники!

      Вони так і скипіли.

      – А ти ось як, усіх нас звеш негідниками! Будем воювати.

      – Ну, а як же ви будете мене воювати? Чи шаблями та піками будете мене колоти, чи як? У мене ніякої зброї нема; у мене тільки кулаки. Мене ваші і шаблі й піки не візьмуть, позагинаються. А чи не хочете і ви на кулаки?

      – Ми – як ти кажеш. Як на кулаки, так і на кулаки, ми згодні.

      – Ну, давайте. Складіть свою зброю на землю, коней попускайте, а ти, восьмий, стій на коні, дивись на нашу битву, ти будеш за свідка і будеш богатирям розказувати, що такі-то здибали в степу Буха Копитовича –


Скачать книгу