Директор

      Покиньте спори й аргументи,

      Лишіть докори й компліменти, —

      За них нічого не купить;

      До діла треба приступить.

      Натхнення, настрій – то бридня все,

      Сміліші будьте, їх не ждіть.

      Коли поетом ти назвався,

      Умій натхненням володіть!

      Варіть же швидше, друже милий,

      Кріпкий напій, що ми ждемо;

      Чого сьогодні не зробили,

      Те завтра не прийде само!

      Отож і дня дарма не гайте,

      Як тільки є можливість десь,

      За коси враз її хапайте

      І вже із рук не випускайте,

      Поки свого не доб'єтесь.

      Адже яких лише дивацій

      Не бачив наш німецький кін!

      Тож не шкодуйте ні машин,

      Ні чудернацьких декорацій.

      Не бракуватиме зірок,

      І сонця, й місяця, і неба,

      Дамо й води, й вогню, як треба,

      І скель, і звірів, і пташок!

      Так розміркуйте ж все дотепно,

      На сцені всесвіт умістіть

      І швидко й бережно пройдіть

      Із неба через землю в пекло.

       Рафаїл

      Могутнім громом сонце грає

      В гучному хорі братніх сфер

      І путь накреслену верстає

      Од первовіку й дотепер.

      Цих незбагненних див видіння

      Сповняє силою серця,

      І, як у перший день творіння,

      Величні всі діла Творця.

       Гавриїл

      Земля із швидкістю страшною

      В просторі крутиться-літа,

      І райське світло дня чергою

      Зміняє ночі темнота.

      Хвилює море неозоре

      І шумом скелі покрива,

      Та сфер стремління вічно-скоре

      І гори, й море порива.

      Михаїл

      Бурхають бурі навзаводи,

      Шумлять нестримано кругом

      І огортають твердь і води

      Таємно-грізним ланцюгом.

      Блискоче з хмар руїнний пломінь,

      Громам осяюючи путь,

      Та всеблагої ласки промінь

      Приборкує стихії лють.

      Всі троє

      Цих незбагненних див видіння

      Сповняє силою серця;

      І, як у перший день творіння,

      Прекрасні всі діла Творця.

      Мефістофель[17]

      О Господи, ти знов між нас явивсь,

      Питаєш, як ідуть у кого справи;

      Між челяддю і я тут опинивсь,

      Бо ж завше був до мене ти ласкавий.

      Не вмію я так компліментів править,

      Як ангели, удатні на язик,

      Від пафосу мого ти б засміявся навіть,

      Коли б ти був од сміху не одвик.

      Сонця й світи залишу я в спокої —

      Я свідок лиш мізерності людської.

      Смішний божок землі не зміниться ніяк, —

      Як спервовіку був, так і тепер дивак.

      Погано він живе! Не треба

      Було б йому