Диктатор. Сергій Постоловський
Читать онлайн книгу.
рвалися до влади. Біда була в тому, що він не знав тих нових, адже усе своє життя був прикутий до однієї групи, що вважалася опонентом усього нового та демократичного. І це було проблемою, про яку він знав і думав, як упоратися з нею.
«Треба розширювати ринок!» – вперто сказав він собі і йшов Києвом, упевнений, що доля буде до нього ласкавою.
І вона стала для нього ласкавою, коли один іміджмейкер сказав, що наразі знайомому генералу потрібна якісна аналітика, і він дав контакт генерала Кутньому, а потім вони зустрілися і генерал, тримаючи у своїх руках аркуші паперу, зачитав Миколі Сергійовичу біографію його, Кутнього, життя. Навіть із тими фактами, які Кутній, як йому здавалося, вдало приховав від усіх. Після цього Микола Сергійович забув і про кандидата в президенти, і про старих замовників, і про усіх вірогідних нових. Він дивився тільки на свогознайомця.
– Ви так перевіряєте усіх потенційних партнерів? – спитав генерала Кутній.
Той зміряв його поглядом і сказав:
– Не партнерів, а найманих робітників. Ви станете моїм найманим робітником. Можливо, з гарною заробітною платою. Але відтепер увесь ваш час, ваші сили та ваш інтелект повинні концентруватися виключно на тих завданнях, які я ставитиму перед вами. Ніяких інших клієнтів! Жодних фрилансів! Працюєте виключно на мене. Усі сили – на мої завдання! Ані кроку в сторону!
– Я маю час, аби подумати? Можливість відмовитися?
Генерал зітхнув, узяв аркуш чистого паперу, написав щось ручкою і простягнув його Кутньому.
– Це ваша заробітна плата на місяць. У євро. Часто будете працювати без вихідних. Будуть і відрядження. Два-три рази на рік зможете брати відпустку. Коротку. Не більше п’яти-семи днів. Якщо спрацюємось, років за два отримаєте ще квартиру.
– А кар’єрні бонуси?
– Ви будете звітувати виключно мені. Вважайте це вашим кар’єрним бонусом. Багато хто з ваших колег про таке навіть і не мріє.
– Але чому саме я?
– Ви здалися нам перспективним. Побачимо, чи не обманюємо ми себе.
– Ми – це хто?
– Рано вам ставити такі питання. Поки що рано.
– І що я маю робити?
– На жаль, про це я можу вести з вами розмову виключно після вашої згоди.
– Але ж…
– То що скажете?
– Навіть…
– Виходити на роботу з вівторка. У понеділок навіть кораблі з гавані не виходять. Додаткову інформацію отримаєте у мого помічника.
– І все ж таки…
– Вам не подобаються наші умови?
– Не в цьому річ…
– Тоді не перебивайте мене, будь ласка! Я так розумію, що ви з нами?
Генеральська тональність, його стрімкий та тяжкий погляд, дихання, все це тиснуло на Миколу Сергійовича, і він зрозумів, що пірнає у невідомість тільки тоді, коли сказав:
– Гаразд, я з вами. Подивимося, що з того вийде.
– Або пан, або пропав! Поважаю! Люблю таких, як ви, – засміявся генерал.
– Яких?
– Ризикових