Галицька сага. Тінь незалежності. Петро Лущик
Читать онлайн книгу.
місяць минув, як поховали. Від еспанської грипи.
На очах батька виступили сльози.
– Навіть поховати не зміг як належить, – винувато сказав він. – Лежить у Камінці разом з усіма.
– Тату, я маю їхати! – сказав, засмучений цією звісткою, Левко. – Коли все кінчиться…
– Коли сьи кінчит, вертай до своєї Марії, – перебив його батько. – І живіть там, де вам належит. А я вже якось сам сьи справлю… За мене не переживай: ковалі ніколи бідними не були!
– Як наші? – кинув погляд на гумно Левко. – Де вони?
– Та до церкви пішли! На вечірню. Нині ж Михайла! А у мене з нею особливі рахунки… А Роман знов в армії. Тепер вже в нашій…
– Тату, побачите когось з Морозів, передайте їм, що нині зранє у Львові я видів Федора. Скажите, що живий і здоровий.
Левко не став більше розпитуватися, які ще можуть бути особливі рахунки батька з церквою, на цей раз греко-католицькою, востаннє його обняв і швидко, щоб не передумати, повернувся до автомобіля. Хоч він і перебрав відведений йому ліміт часу, Василь Вишиваний вирішив не підганяти його.
Семен Кульчицький навіть не заглушив мотора, тому одразу рушив з місця. Левко востаннє обернувся, щоб ще раз побачити батька. Той продовжував стояти перед брамою і дивився услід синові, котрого – він відчував – більше не побачить.
А Василь Вишиваний, далекий від сентиментів, радів тому, що вдалося зберегти своє інкогніто і можна було спокійно продовжувати свій шлях.
Але він помилявся. Коли незвичний у цих місцях автомобіль проїжджав повз садибу Білецьких, на нього звернув увагу Тома. Військовий, що сидів на задньому сидінні, йому здався знайомим, але Тома не міг пригадати, коли його бачив. Вже коли приїжджі зникли за хутором Кандиб, Тома Білецький згадав.
Це сталося півтора року тому у Талергофі якраз перед тим, як надійшов декрет про його закриття. Тоді з Відня прибула поважна делегація військових та цивільних, що, як з’ясувалося невдовзі, мали визначити доцільність перебування в’язнів. Серед прибулих виділявся молодий красивий офіцер, який хоч і тримався скромно, але все ж відчувалося, що саме він є головним. Тоді ув’язненим, звичайно, ніхто і не збирався повідомляти про все, що стосувалося їхньої долі, але коли комісія поїхала, вже за десять днів їм прочитали той пам’ятний декрет.
Так, Тома Білецький був переконаний, що тоді бачив саме цього військового. Хоч тепер на ньому був інший однострій і тут Перетин, а не Грац, це був той самий молодик. Але що він тут робить і яке він має відношення до Левка Вовка?
І хто він такий?
На ці питання Тома не мав відповіді.
8
Отець Петро Лісович востаннє оглянув церкву, що вже ховалася у вечірніх сутінках, і повернув у дверях масивний ключ. Одразу відчув, що за спиною хтось стоїть. Йому вистачило сили вийняти ключа із замка, покласти до кишені і тричі перехреститися. Лише після того обернувся.
Перед ним стояв Василь Вовк.
– Так можна і перестрашити, – з докором мовив священник.
– Пробачте, отче, я не хотів цього, – винувато відказав