Маленькі чоловіки. Луиза Мэй Олкотт
Читать онлайн книгу.
додому, вона уважно розглядала всі пакунки, які виймали з екіпажу. Особливо її зацікавив один дуже великий і, мабуть, важкий, який Франц відніс у дитячу.
У цей день нагорі відбувалося щось таємниче.
Франц стукав молотком, Ейзі ходила то вгору, то вниз сходами, тітка Джо бігала тим самим маршрутом, ховаючи щось під фартухом. З дітей нагору не пускали нікого, крім Тедді, який ще дуже погано говорив і не міг видати секрет. Про побачене він розповідав щось незрозуміле й весь час сміявся.
Все це так розхвилювало Дейзі, що її збудження передалося хлопчикам. Вони навперебій стали пропонувати тітці Джо свою допомогу. Але вона відмовилася від неї, повторивши їхні ж слова, сказані Дейзі:
– Дівчата не можуть гратися з хлопчиками. Ця гра для Дейзі, для Джозі, й для мене. Ви нам не потрібні.
Після цих слів юні джентльмени скромно пішли, а потім стали так люб’язно й гаряче просити Дейзі пограти з ними в кульки, в конячки, у футбол чи в будь-яку гру на її бажання, що наївна дівчинка була надзвичайно здивована.
Завдяки люб’язності хлопчиків день пройшов непомітно. Дейзі лягла спати рано, а вранці так активно займалася й працювала, що дядько Фриц подумав: «Як було б добре купувати їй нову гру щодня!».
Хвилювання охопило весь клас, коли об одинадцятій годині пан Баер відпустив Дейзі: всі знали, що зараз вона нарешті побачить таємничу нову іграшку.
Хлопчики провели її очима, коли вона вибігла з класу, а Демі став таким неуважним, що, коли Франц запитав його, де знаходиться Сахара, він задумливо відповів: «У дитячій», – чим розсмішив весь клас.
– Тітка Джо, – вигукнула Дейзі, влітаючи до неї в кімнату, – я закінчила уроки й більше вже не можу чекати ані хвилини!
– Ходімо, все готово, – відповіла тітка Джо й, посадивши на ліву руку Тедді, а правою взявши робочий кошик, швидко пішла нагору.
– Ну, й що ж – я нічого не бачу! – сказала Дейзі, увійшовши в дитячу й роззираючись довкруж.
– А чуєш що-небудь? – змовницьким тоном запитала тітка Джо, утримуючи Тедді, який намагався підбігти до вікна.
Дейзі чула якийсь тріск і булькання, ніби десь кипіла вода. Ці звуки долинали з-за фіранки, натягнутої перед вікном. Вона відвела фіранку, скрикнула: «Ох!» і зупинилася як укопана, із захопленням дивлячись на – як ви думаєте, на що?
Біля широкого підвіконня була влаштована полиця. З одного боку на ній стояли всякі кухонні приладдя – горщики, пательні, казанки, каструлі, з другого – маленькі обідній й чайний сервізи, а перед вікном – плита. Не бляшана, іграшкова, а справжня, залізна, цілком придатна для того, щоб приготувати обід для цілої родини ляльок. Але найкраще було те, що плита топилася, в ній горів справжній вогонь, з носика чайника, який стояв на ній, виривалася справжня пара, а кришка пританцьовувала – налита в нього вода закипіла.
Одна шибка була вийнята з вікна, а замість неї вставлено металевий лист з отвором для труби – справжній дим вилітав з неї й кружляв у повітрі. Дерев’яний ящик з дровами й відерце з вугіллям поставили біля плити, а над ними висіли волоть і щітка.