Химерниця. Олена Печорна
Читать онлайн книгу.
тим, хто у здичавілому полі шукав, де, хто, коли і для кого копав криниці… Таки ж село чомусь Джерельним нарекли…
– Сусіде, це ти баньки зранку залити встиг, еге? – цікавилась пишногруда жіночка в одноногого чолов’яги. Той сидів на лавці біля двору й медитаційно пускав поперед себе кільця диму. Біля нього крутився рудий котище й терся спиною об єдину ногу господаря.
– Заздриш, Ніночко? Не треба, я і тобі чарчину накапаю.
– Накапає він. Ет, бідолашна Оксана. Оце увечері з роботи повернеться вбита, а тут – сюрпрайз!
– Твоє яке діло?
– Отож. Роботи – за що хапатися, не знаєш, а він крапає, крапальщик…
– Не лайся, Нінель.
– Нінель…
З іншого боку обійстя замиготіла квітчаста хустка, й худа, як жердина, її власниця вийшла на голоси:
– Що, Нінко, мізки промиваєш? Наклюкався, Льошко, еге? І ото день у день.
Чолов’яга навіть не ворухнувся, натомість пустив ще одне рівненьке кільце тютюнового диму:
– Галочко, Галочко, ти ж ніби педагогічну освіту колись мала. Забулося, еге? Мила моя, а як інакше, га? Треба день у день, бо воно ж що?
– Що?
Чоловік усміхнувся й складами промовив:
– Цирку-ля-ці-я рідини в організмі. От.
– Та бодай тебе заціпило, фізіолог хрінів.
– Нєа. Навіть не сподівайтесь. Організм, дівчатка, складається з рідини. Знаєте, який відсоток рідини в організмі?
Пишногруда Нінка пирснула сміхом:
– Твій, голубчику, стовідсотково з оковитої складається.
А худюча Галька й собі шпильку пустила:
– Еге, ще й на ампутовану кінцівку приймаєш… за інерцією. От і виходить, що сто з лишком відсотків.
Сусід насупився й сплюнув. Таки порушили душевну рівно вагу бісові баби. Ет! Відьомське плем’я.
– Давайте, повзіть уже на городи, а то у зіллі й грядок не видно! Поставали. Руки в боки. Зуби скалять. Тьху! Ледарки!
– Це хто ледарки, ница твоя душечко? Хто? Спинонька вже й не розгинається, буквою зю сплю, а воно всілося й керує!
– Еге. Бідолашна Оксана. Після чергування теж на грядки побіжить, ще й тебе, харцизника, нагодує. Хоч би картоплину жінці підсмажив, чи що?
Чоловік скипів, схопив милицю й хутенько скочив на вцілілу ногу.
– Тьху на вас!
– Еге, ото тільки й вмієш… – і завмерли, спостерігаючи, як видовжується неголене сусідське обличчя. Треба ж… Недопалок і той з роззявленого рота випав прямісінько на єдиний капець.
– Льошо…
– Ти чого?
Чолов’яга ковтнув слину й вражено прошепотів:
– Все, дівчатка, зав’язую. Допився.
«Дівчатка», мов за командою, повернули голови, аби зрозуміти, куди це сусід дивиться і що такого бачить, і немов скам’яніли.
– Свят… свят… свят…
– Галю, то що таке?
– Гаспид його знає…
Зате сусід, збагнувши, що галюцинація набуває масовості, полегшено видихнув:
– А нічо. Видно, не я один хильнув. Ондечки хлопцю веселіше, ніж мені.
Спантеличена трійця