Оголений нерв. Светлана Талан
Читать онлайн книгу.
коліна тягнеться далеко-далеко. Життя внесло свої корективи, і діти, як виявилося, вже не дітлахи, а справжні борці за свободу своєї країни. Ось тільки б знайти Левка!
Розділ 6
Звісно, першою прибігла Оксана. Вони прискіпливо оглянула друзів Геннадія, зупинила погляд на коханому і вмить опинилася поруч. Товста довга та пухнаста коса дівчини лягла на груди Геника, коли вона припала гарячими губами до його вуст. Він не втримався, легенько торкнувся кінчиками пальців її волосся.
– Привіт, моя люба, – тихо сказав він.
– Мій коханий, – почув у відповідь гаряче шепотіння дівчини, яка знову зажадала поцілунку.
– Нам вийти чи спостерігати далі? – озвався Марк.
– Ні, ми зараз запишемо на камеру короткометражку з порнухою, – засміявся Петро.
– Яке порно? – цілком серйозно спитав Марк. – Він ще ходити сам як слід не може! Зараз не до сексу.
– А ти його мама? – Оксана запитала з усмішкою, але Геник помітив, що їй не сподобалися такі необразливі наївні зауваження Марка і дівчина ледь стримує себе, щоб не відповісти грубістю.
– Познайомтеся, – рятуючи становище, сказав Геннадій. – Це мої друзі, побратими, навіть брати: Петро мешкає у Києві, а Марк зі славетного міста левів.
– Зі Львова? – скинула вгору нитки-брови дівчина.
– Так! А що? – запитав хлопець.
– У нашому місті краще не зізнаватися, що ти западенець, – порадила дівчина, – і українською не розмовляти. Прислухайся до моєї поради, щоб потім не казав, що тебе не попереджали.
– Це правда? – Марк кинув погляд на Гену.
– Дурня! То Оксана так пожартувала, – усміхнувся друг.
Марк щось хотів заперечити чи пояснити, але почали приходити гості. Геннадій не підводився, сидів за столом, який ломився від наїдків, тож Оксана взяла на себе обов’язки господині й бігала відчиняти двері.
– Лугандія! – привітався Льоня, міцно потис руку, обійняв друга. І так привітно це слово злетіло з його вуст, що в Геннадія одразу потепліло на душі. – Я радий, що ти вдома!
– Я також, – Гена довго не відпускав руку друга. – Так довго мріяв про мить, коли зможу потиснути твою руку з мозолями.
– Вибач, що не був поруч, – тихо та якось винувато сказав Льоня.
– Ти що, друже! – усміхнувся Гена. – Ти потрібний був тут, біля матері, а ми й без тебе впоралися. Знайомся, це мої побратими.
Оксана встигла кілька разів клацнути фотоапаратом, коли друзі віталися.
– Колись це фото ввійде в історію! – пафосно промовила вона і хотіла продовжити, але у двері знову подзвонили.
Никон також привітався кодовим словом «Лугандія», проте наспівав його у стилі реп. За ним майже одночасно прийшли Денис, Антон та Іван. Усі були щиро раді зібратися разом. Здійнявся галас, всіх переповнювали почуття, розмовляли збуджено та голосно, аж здавалося: гудить вулик роздражнених бджіл.
– Ша! Тихо! – Оксані вдалося перекричати