Оголений нерв. Светлана Талан
Читать онлайн книгу.
В його красивих карих очах із дівчачими густими чорними віями вже не було хлопчачої відчайдушності та пустотливого виразу. То був відважний погляд дорослої людини, яка багато побачила і тепер мала повне право дивитися на світ очима з виразом сили, мудрості та смутку одночасно.
– Принцесо, – Уля почула насмішкуватий легковажний голос Оксанки, – бери келих, шампанське вивітриться.
Звичайно, перший тост був за Геннадія. Він подякував усім друзям за те, що часто йому телефонували, цікавилися справами та підтримували. Звісно, всім кортіло почути правду про події на Майдані з вуст очевидця. Геннадію важко було згадувати кожен день, проведений на морозі, тим більше, розповідати про загибель побратимів. Він коротко поділився враженнями, додавши, що в них буде ще багато часу, щоб поспілкуватися.
– І все-таки, – сказав Іван, – мені, наприклад, хочеться дізнатися хоч у двох словах: що тебе та інших привело на Майдан?
– Новини не дивився, чи що? – знизав плечима Марк.
– Я хочу жити у правовій державі, – відповів Геннадій, – і всі, хто приходили туди, теж прагнуть цього. Невже тобі подобається жити у країні, де розкрадається все що можна? Ти працюєш, сплачуєш податки, а твої кошти осідають десь у Межигір’ї. Хіба це справедливо? По закону грабують державну казну…
– Сказати відверто? – Іван зіщулив очі. – Так влаштовані люди. В усьому світі рвуться до влади, щоб більше під себе підгребти. Хай би хто прийшов до влади, будуть красти, а мені байдуже, хто буде при владі і хто забиратиме в кишеню мої податки.
Гена побачив, як міцно стис кулаки Петро, який сидів поруч, як від таких слів зблід Марк.
– Ось тому й стояли, щоб прийшли до влади не казнокради, – продовжив Геннадій, – щоб забезпечити незалежність судової системи від керівництва держави. Можна ще багато говорити, але я потім тобі наодинці розповім ще багато чого.
– Справді! Ось тоді й продовжите дискусію, – сказала веселим голосом Оксана. – Ти краще зізнайся, окрім тебе з Донбасу ще хтось там був?
– Зізнаюся, що мені було соромно за моїх земляків, – промовив Геннадій, і за столом запала тиша. – Тітушок звозили з усього Донбасу, були там і з нашого міста. Як ви вже знаєте, ми були з ними по різні боки барикад. Спочатку запроданці не показували носа з Маріїнського парку, а потім вночі приходили до нас на Майдан, казали, що у нас дівчата гарні.
– Он як! – Оксанка манірно закотила вгору очі. – Кращі за мене?
Геннадій пропустив повз вуха недоречну репліку подруги і продовжив:
– В основному приїздили за гроші студенти, безробітні, навіть спортсмени та наркомани. Вони були якісь пришиблені злиднями. Мерзли, іноді голодували, щоб отримати омріяні п’ятсот гривень за добу. Пізніше таксу їм зменшили до двохсот сімдесяти гривень, потім почали платити ще менше, а іноді організатори втікали, прихопивши гроші, а на Майдан їх перестали пускати. Уявляєте, я зустрів одного знайомого з нашого міста! Він стояв у парку, ми з ним здалеку привіталися, домовилися сходити в кафе