А ще, хоч то зовсім не до теми, Юра хоче стати лікарем.

      Юрій-молодший хоче стати хірургом. Хоче мати синьо-зелений халат, гумові рукавички і безліч блискучих інструментів. Хірурги рятують життя.

      Але хірург – це не Господь Бог, і деколи безневинні люди помирають у хірурга на руках.

      З того дня, як батько поїхав, Юрій-молодший добре знає, що безневинних людей не існує.

      Юрій-старший про листи

      Листи зберігаються в коробці на нижній поличці. Документи – на горішній поличці зліва. Зимовий одяг – у відділенні справа.

      Листи лежать у коробці. Листи краще зберігати у стосиках, перев’язаними стрічками, і щоб були вони розкладені окремо по роках і відправниках. Але тут виникає проблема, бо в кожній країні інша форма конвертів; відповідно, є більші й менші, ширші й вужчі… Прямокутники листів розсипаються собі вільно. Конверти – окремо. Конверти забирає Зоя. Вона колекціонує марки. Принаймні хтось із нас мусив би колекціонувати марки, інакше в чому інтерес? Зоя не вміє правильно відокремлювати марку від конверта, але здогадується, що існують якісь правила і приписи, зробиш не так – матимеш марку знецінену й не цікаву жодному колекціонерові. Так Зоя не хоче. Інакше – не вміє. Тому марки з конвертів не відчіпляє. Тримає їх у себе.

      А самі листи – в коробці, не перев’язані, не стосиками, вільно. Ширші і вужчі, більші і менші.

      З демократичності розташування паперів користаються собі й інші паперові приблуди – старі проїзні квитки, сплачені й несплачені рахунки, липкі, оброслі пилюкою та дрібним непотребом стікери, безіменні телефонні номери, обгортки з цукерок і жувальних гумок.

      Через те, що листи не лежать перев’язаними стосиками, і через те, що конверти забирає собі Зоя, вже неможливо з’ясувати, які листи новіші, які старіші. Якийсь час ми хотіли зробити для Варварки мапу, де був би позначений шлях наших батьків. Але Варварку мало цікавлять і листи, і мапи. Та й у нас в будинку жодної мапи так і не знайшлося. Та й порядок надходження листів тепер уже годі відтворити. А коли воно так, значить, так і треба.

      Листи від батька 

      Ляйпціґ

      Нині ми з Мамою знов їдемо швидким потягом. Наші купейні сусіди, – думаю, подружня пара – до смішного мовчазні, за всю дорогу не промовили одне до одного й слова. Щойно вони разом снідали, уважно, довго й синхронно пережовуючи хліб із курятиною. Мама, розглядаючи їх, заснула, а я маю час розповісти про наші відвідини одного з найцікавіших європейських міст – Ляйпціґа.

      У