Мої Дікамерони. Юрiй Логвин
Читать онлайн книгу.
халаті, то поступово я спустив його з плечей. Вона сама нічого не робила, але й моїх рук не відхиляла.
Коли взявся за бретельку, в коридорні двері закуркали й щось весело загукали.
– Подружки, на мою голову! – Швидко поправила бретельку, запахнула поли халата й тугіше підперезалася. – Та йду, йду! – І зазирнула в мій малюнок. – Зітри швидко, поки не вперлись до хати!
Ну, я все те, що було нижче шиї, витер.
Із подружками Таська в коридорчику щось задовго теревенила. Тріскотіли, наче сороки.
Але коли повернулась і я почав знов з неї стягувати халатик, вона просто визвірилася.
– Облиш!
Так що «ню» не вийшло й кайф було зламано. А портрет викінчив. Хороший акварельний портрет.
І оголеної моделі мені не вдалося помалювати до кінця 1957 року.
Ту свою модель я підчепив ще влітку. Але вмовив її позувати лише в грудні. І причина для агітації була поважна – я мав робити велике панно для новорічного свята.
Тоді нам, старшокласникам, щедро виділяли рулони обгорткового паперу й цілі ящики ескізної гуаші. Ми клеїли смужки паперу. На склеєних площинах розводили свої фантазії. Коли фарби висихали, панно вішали на стіни.
Для головного класу (зали в нас не було) зробив панно Василь Авраменко. Фауст і Маргарита в нічному саду й сатана Мефістофель у міському завулку. Чи тями ні в кого не було, чи не було фотоапарата, та панно лишилось тільки в моїй пам’яті. Великих здібностей був Вася Авраменко. Та буйний норов, горілка і (загальна наша біда) відсутність культури перекреслили все й фізично знищили цю людину.
А мені дісталася стіна над сходами, що вели до хімічного кабінету.
Я собі вибрав полінезійські мотиви за книгою Ґоґена «Ноа-Ноа».
Я її якраз прочитав польською мовою. Зробив ескіз і вже з отим ескізом у руках почав умовляти свою нову знайому – Фізу.
Вона мешкала в старому, колись престижному, будинку. Але познайомились ми з нею в серпні в Одесі, на турбазі. Кудись наші групи пішли в місто на екскурсії. А ми з нею втікали на Лузанівський пляж. Сіявся дрібний теплий дощик. Крім нас з Фізою, на всьому пляжі були лише якась ятка з молдавським вином і продавець чебуреків.
Поки Фіза досхочу наплавалася, я написав етюд – темний, вогкий вохристий пісок, зелена вода, сіре низьке небо й оддалік чорний буксир з білою піною під носом.
Етюд комусь подарував. Тепер жалкую. Потім і я заліз у неймовірно теплу воду. Дуріли у воді, зажимались досхочу. Та коли, зрештою, вилізли на берег, трохи змерзли. Склянки молдавського «чорнила» зігріли нас, а соковиті чебуреки поновили наші сили. Стало нам не тільки тепло, але й гаряче. Однак нічого такого, крім зажимання, не було.
Отож, прийшов я до Фізи з ескізом і почав її умовляти. Доводив їй, що вона зі своїм тюркським лицем дуже підходить до мого сюжету. Ну, вона й погодилась роздягтись тільки до пояса.
Мене це влаштовувало, бо таїтянки на ескізі були в довгих парео.
Фізині батьки десь на півночі заробляли «длінний рубль». Десь (чи не в Мордовії?)