Курва. Христина Лукащук
Читать онлайн книгу.
він попросив.
– Візьми його до рота.
Таки чує.
Пручаюся.
Павло відпускає мої перса й обома руками намагається схопити мене за голову. Однією збирає у хвіст мокре волосся і міцно стискає. Іншою тримає свого ошалілого від поцілунків прутня, назустріч якому мої уста тепер розтуляються повністю, і вкладає мені його до рота.
Разом зі смаком води вловлюю його власний солоний присмак, що збуджує мене ще більше. Я стаю на коліна, аби бути якомога ближче до нього. Самими устами поглинаю його крок за кроком, допоки він геть-чисто весь не зникає в мені. Павло не стримує стогін вдоволення. Намагається рухатися. Намагається ще трішечки просунутися вперед. У мене виступають сльози. Його прутень занадто великий, аби отак запросто водити ним туди-сюди. Так само помаленьку відпускаю його на волю. Він пручається і, мов мале цуценя, проситься назад. Знову заковтую, але при цьому пещу його язиком. Він того вартий. Він виплескується неймовірною насолодою просто мені в обличчя. Те, що сягаю язиком, злизую сама, решту облизує він.
– А ти?
– Я зачекаю.
– Дякую.
– Це тобі дякую.
Засинаємо, як є, – оголені, з нерозпакованими валізами.
Тепле повітря, вода, багато сонця, пряна, насичена особливими присмаками їжа, екзотична зелень, фантастичні квіти – усе, геть усе навколо кидало, штовхало нас в обійми одне одного. Ми не пручалися.
Я прокидалася від єдвабних дотиків його уст на своїх повіках, скронях, вилицях. Він зупинявся, стишував темп у тому місці, де починалися уста. Він ніжно вилизував їх. Наче вивчав на міцність тонку і прозору шкіру кольору моїх мрій. Павло збирав залишки сновидінь, що намагалися сховатись, затриматися у м’яких, вимощених оксамитом кутиках.
Мимоволі я й сама уже підставляла для поцілунків обличчя, бо непокоїлася, що за мить доведеться все ж таки прокидатися, так і не спізнавши насолоди до кінця. Та хіба насолоду можна пізнати до кінця? Тільки-но ти вирішуєш, визнаєш, що ось є, саме це і є тією насолодою, як наступного разу з тобою коїться щось зовсім інше і непередбачуване. Він не спішив. Цілував доти, допоки мої уста самі жадібно не розкривалися і не починали шукати його.
Стояв наді мною, спершись на руки. Не торкався мене своїм тілом. Дивовижне відчуття. Поцілунки, мов легкокрилі пурпурові метелики, які щойно покинули мою свідомість, витають наді мною і то по одному, то одразу по двоє опускаються на спрагле насолоди тіло. Досі не знаю, як він цього досягав, але від здогадок паморочилося в голові, і я поринала в новий, сповнений чуттєвості сон.
У моїх долонях по черзі опинялися то його руки, то обличчя, то стегна, то сідниці. Він сам переміщував мої долоні туди, де йому хотілося відчувати їхню присутність. Він сильніше стискав їх, коли йому кортіло міцніших, іще міцніших, ритмічніших відчуттів.
У моїх долонях його прутень. Коли очі заплющені, він видається значно більшим, ніж насправді. Він – наче окреме живе створіння. Наче впійманий птах. Він пульсує, здригається, прагне вирватися.
Павло стискає