ЛСД. Ліцей слухняних дружин. Ірен Роздобудько
Читать онлайн книгу.
Але досі вважається дуже зручною у спілкуванні.
По-перше: коротко і ясно, по-друге, добре запам’ятовується, по-третє, як пояснює шкільний психолог, «не дає вийти емоціям за рамки особистості». Це досить складне пояснення. Я розумію його так: кожен сам по собі, ніби квартира чи вілла з домофоном, куди не потрапиш, не знаючи повного набору цифр.
Звісно, в наших анкетах, які заповнюють рідні і близькі, посилаючи нас до цього закладу, стоять звичайні імена і прізвища. Але за роки перебування в його стінах ці імена витираються з пам’яті, адже голова наповнюється купою інших знань. Тут вже не до того, щоб пам’ятати, хто ти така – Ганнуся чи Марія. А ще спробуй запам’ятати по батькові та прізвище! Суцільна маячня!
Одного разу, присягаюсь, суто випадково, коли Озу хворіла, а я відсиджувала біля її ліжка в лазареті необхідну для виявлення милосердя годину, то підгледіла, що в її анкеті, котру переглядала медсестра на предмет спадкових хвороб, записано, що її звуть Ольгою Зенонівною Урбанською.
Скорочено і є – Озу. Гарно і коротко.
Можливо, Рів звуть Раїсою чи Розою, Ліл – Ларисою або Ліною.
Але це банально і не романтично. Тому я рада, що мене звуть Пат.
Ночами, коли не спиться або за розкладом настає час «романтичних дівочих мрій» (які ми потім занотовуємо в окремий загальний зошит для майбутніх поколінь курсанток ліцею), я уявляю, що моє повне ім’я – Патрисія чи Памела. Звучить гарно, як у леді.
Ну от. З іменами покінчено.
Тепер про той урок, на якому сьогодні я маю виявити впевненість і бездоганне знання матеріалу.
Я обожнюю літсуд!
Це мій найулюбленіший предмет. Хоча у нас, курсанток одинадцятого, передостаннього, класу є ще «домознавство», «рукоділля», «економія» та «гендерознавство».
В останньому, дванадцятому, замість курсу з партнерських стосунків, що входить до «гендерознавства», ми будемо більш ретельно вивчати все, що пов’язане з сексом. Фізіологію стосунків. Цікаво. І трохи моторошно – що дізнаємося?
Але це буде наступного року.
Поки що, як я вже говорила, мій улюблений предмет – «літсуд».
Чим він такий цікавий?
Ну, по-перше, я умліваю від любовних романів!
У нашій бібліотеці, у відділі для старшокласниць, їх безліч.
Обожнюю ці рожеві, бузкові, небесно-блакитні покетбуки з прегарними дамами і джентльменами на обкладинках.
Вони навіть пахнуть! Візьмеш до рук і одразу ніби в торт поринаєш – в роті стає солодко, у всьому тілі – тепло і пухнасто. Життя здається прекрасним, багатообіцяючим! А по-іншому й бути не може. Бузково-рожеве щастя так і лізе у вуха, в ніздрі, до рота, а в голові лунає музика: «Він-взяв-її-за-плечі-і-їхні-вуста-злилися-в-гарячому-поцілунку…» Ох…
Про поцілунки ми ще нічого не знаємо. І це так бентежить. Як це – «вуста злилися»? І якщо вони «злилися», то куди ж поділися носи й очі? Але такі речі ми ніколи не обговорюємо. Це непристойно.
На літсуді ми таких книжок з позакласного читання не вивчаємо.
На уроках ми вивчаємо