Справа майстра-червонодеревника. Александр Красовицкий
Читать онлайн книгу.
– підступна. Їй нескладно запам’ятати вираз очей, лінію брів, шрам на щоці чи дивний, по-дитячому наївний усміх. І голоси. І крики. Ледь чутні стогони.
Глибоко вдихнула перед тим, як відчинити двері до палати, торкнула рукою дверну ручку.
– Панно Томашевич! – почула з-за спини. Голос знайомий, але нетутешній. Вона чула його раніше, хоч і не в стінах госпіталю – ні, на зимовому аеродромі, у його прозорій безмежності. А ще – у будинку старого слідчого, у кімнаті, яку зігрівав камін та аромат особливих настоянок.
Озирнулася, без усмішки привіталася з колишнім пілотом Олександром Горенком, що хтозна-чому стояв зараз перед нею посеред коридору київського госпіталю.
– Не думав, що зустріну вас тут.
– Я теж, – мовила дівчина і порожевіла – безтактно натякати на те, що він більше не на війні, а отже, й до військового госпіталю не потрапить. Слова завжди вимовляються раніше, ніж усвідомлюється їхній справжній сенс. Слова підступні – таять у собі приховані сенси.
Він усміхнувся і миролюбно сказав:
– Радий буду більше ніколи не бачити цих стін.
– Але зараз ви тут.
– Домовився про зустріч із… сестрою.
– Тією, що троюрідною тіткою зветься? – запитала Міра.
– Так, щось на кшталт. Але з іншою, – він знову всміхнувся, – це складно пояснити… Я ж обіцяв знайти вірша про крааль. Здається, знайшов, – він простягнув їй прим’ятий сірий зошит.
Міра звела на нього очі, запитала:
– То це таки вірш вашої сестри?
– Ні, її чоловіка. Аня надіслала телеграму, сказала, що збірка може бути в її сестри з Києва. Я читав цей вірш рік чи два тому в її зошиті, Аня любить роздавати знайомим рукописні збірки поезій. Називає це гутенбержанням, – він завагався і додав, – це…
– Так, натяк на друкарський станок, я зрозуміла.
Кутик його рота смикнувся вгору, ніби він хотів усміхнутися, але чомусь стримався. Він розгорнув зошит і запропонував.
– Прочитайте.
Угорі вона зауважила назву – «П’ять биків», а потім швидко пробіглася очима рядками вірша.
Я служил пять лет у богача,
Я стерег в полях его коней,
И за то мне подарил богач
Пять быков, приученных к ярму.
Одного из них зарезал лев,
Я нашел в траве его следы,
Надо лучше охранять крааль,
Надо на ночь зажигать костер.
А второй взбесился и бежал,
Звонкою ужаленный осой,
Я блуждал по зарослям пять дней,
Но нигде не мог его найти.
Двум другим подсыпал мой сосед
В пойло ядовитой белены,
И они валялись на земле
С высунутым синим языком.
Заколол последнего я сам,
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив