Справа майстра-червонодеревника. Александр Красовицкий
Читать онлайн книгу.
хотів втрутитися у розслідування. А з Менчицем ми вже працювали раніше – нам доволі зручно координувати свої дії.
Міра наморщила чоло, згадуючи холодний тон молодого слідчого, відказала:
– Здається, він не вважає, що слова Горенка вагомі. І що це правильний шлях у розслідуванні.
– На початку правильний шлях узагалі визначити складно, – стенув плечима Тарас Адамович. – Я узагалі не певен, що ми рухаємося. Однак іноді важливіше почекати й отримати інформацію, ніж будувати логічний ланцюжок на основі домислів. Домисли – небезпечні, саме вони й можуть завести у глухий кут.
– Це ж як? – запитала Віра.
Тарас Адамович погладив вус, знов у каміні поворушив дрова кочергою та підкинув ще одне полінце – полум’я огорнуло його відразу, весело затанцювало жовтогарячими язиками, ніби на мигах перегукуючись із вогниками свічок на ялинці. Дівчата мовчали – чекали пояснень. Навіть зазвичай нетерпляча Віра лише загадково усміхалася, позираючи у бік господаря будинку.
– Якщо слідчий починає довіряти власному враженню від людей і подій, зважати на всі підозрілі погляди чи різко кинуті слова, досить легко почати підозрювати зовсім непричетну до справи людину.
– Але ж ви самі колись говорили, що інтуїції довіряти варто, – мовила Міра.
– Так. Потрібно балансувати, – слідчий у відставці усміхнувся балерині, яка колись розповідала йому, як тримає рівновагу, – зважати на факти, довіряти внутрішнім відчуттям, однак не переоцінювати ні те, ні інше. Інколи ось такі павзи – на чашечку кави чи вечір, коли в будинку палає камін і хтось прикрашає ялинку до свята – допомагають більш зважено оцінити ситуацію. І, звичайно, дочекатися необхідної порції інформації.
– На яку інформацію ви чекаєте? – прямо запитала Віра.
Він усміхнувся та сказав:
– Пам’ятаєте нашу останню партію? Коли ви дійшли пішаком до краю шахівниці. Мій друг – Сильвестр Григорович – цінує такі речі. Ексельсіор – перехід пішака у ферзя – певно чи не найулюбленіший його етюд. Ви змогли дійти пішаком до мети, однак я не міг спланувати наступні ходи, аж поки ви не обрали фігуру, на яку зміните пішака. Ферзь не міг урятувати вас від поразки, однак я чекав. Бо був варіант, який міг сплутати мені карти, і врешті, ви таки обрали його.
Міра здивовано подивилася спочатку на сестру, потім на Тараса Адамовича. Слідчий пояснив:
– Ваша сестра обміняла пішака на коня, і мій король опинився під шахом. Я не міг планувати гру далі, поки не отримав цю інформацію.
– Отже, зараз… – прошепотіла Віра.
– Так, ми чекаємо інформації про хід наших суперників. І, здається, вже дочекалися, – усміхнувся він і підвівся, почувши, як у дворі рипнула хвіртка.
Міра відчула дивну суміш радості та занепокоєння, легкий рум’янець вкрив її щоки, коли дівчина збагнула причину своєї радості. Вона ковзнула поглядом у бік сестри, яка сиділа у кріслі, сперши тендітну руку на спинку. Навіть у розслабленій, відверто лінивій позі, Віра має вигляд