– Марійко, – дзвонить Опанас, – я на тиждень поїду з хлопцями на риболовлю. Кинь мені в рюкзак закидушки, снасті, запасні жилки, крючки. І не забудь мою рибальську шапочку!

      Поїхав. За тиждень повертається. Марійка до нього:

      – Як відпочив? Багато наловили?

      – Класно відпочили! Тільки ти забула покласти мою шапочку!

      – Як забула? Я її в рюкзак на закидушки поклала…

      Біля вогнища:

      – Микито, які тобі жінки подобаються, ті, що багато говорять, чи навпаки? – А хіба буває «навпаки»?

      Сидять рибалки біля казана з юшкою.

      – Коли я помру, я хотів би лежати біля свого діда…

      – А я хотів би лежати у мавзолеї поруч з Пироговим…

      – А я хочу лежати біля Оксани. Тієї, що з двадцять шостої квартири…

      – Так вона ж жива!

      – А я хіба помер?

      – Микито, що з тобою, друже? Погано виглядаєш!

      – Ет!… Вчора після полювання недоперепив!

      – Не зрозумів?

      – Ну… випив більше, ніж міг, але менше, ніж хотів…

      Приходить Микита з риболовлі. Як завжди п’яний. Ганя веде його до вікна, показує:

      – Бачиш, он лікеро-горілчаний завод. Він величезний. Ти не можеш з ним тягатися. Вони завжди будуть виробляти горілку швидше, аніж ти п’єш!

      – Нехай! – каже Микита. – Але вони у мене покрутяться! Я їх примушу працювати і вдень, і вночі!

      Біля вогнища:

      – У Панька небезпечна тенденція – пити наодинці!

      – Як мені надокучило жити у цьому стоячому смердючому ставку! – пожалівся карась окуневі.

      – А ти оцей гачок бачиш?

      – Ну?

      – Хапай і попадеш… в пахучу сметану!

      Біля вогнища:

      – Опанасе, хто по-твоєму – дурень?

      – Це той, хто висловлюється так, що інший його не може зрозуміти. Зрозумів?

      – Ні…

      – Як порибалив?

      – Прекрасно. Упіймав щуку кілограмів на п’ять.

      – Юшки наварив, мабуть, ще й засолив?

      – Та ні! Відпустив у річку. Все одно не повірять…

      Випив Микита, поклав голову на плече Опанасові, говорить тихо, мов струмок дзюркоче:

      – Прийшов якось пізно з полювання, a біля дверей мої капці стоять. Так сумно мені стало. Дивлюся на них і думаю: «Так ось як ти, Ганю, наше майно поділила…»

      – Микито, принеси мені з риболовлі форель! – просить Ганя. – А як не буде в магазині форелі, купиш коропа.

      Біля вогнища:

      – Я убив п’ятеро зайців. Один ось лежить, а четверо втекли…

      Микита приходить увечері додому з рибної ловлі. На столі записка від Гані: «Рідненький, я у сусідки. Буду пізно. На вечерю – смажені карасі. Вудочки – в коридорі».

      – Марійко, завтра йдемо з хлопцями на полювання

---

Скачать книгу