Лора. Історія одного божевілля. Дарина Гнатко
Читать онлайн книгу.
украй погано після безсонливої ночі та незрозумілого видіння батька, голос котрого чи вчувався її уяві, котра заробилася хворобливою, чи ж справді лунався за її спиною, Лора повільно підійшла до невисокого диванчика й опустилася на нього… Сара пильно й допитливо вивчала її з хвилину, потім замислено промовила:
– Маєш хворобливий вигляд.
Лора кволо майнула рукою.
– Я погано спала цю ніч.
На пухких вустах Сари з’явилася незрозуміла усмішка.
– Й тільки цю?
Лора змовчала, неприязно поглянувши на кузину. Не мала бажання розмовляти з Сарою про це, та хіба ж ту коли обходили чиї бажання, окрім власних? Лора знала й відчувала, що кузина не відступиться від неї зараз, увіп’ється в загривок і не відпустить, поки не отримає свого. Й не те, щоб Лора жадобилася й не бажала ділитися з кузиною – зовсім ні. Вона просто хотіла дізнатися останню волю батька, викладену в заповіті. Та й не мала зараз сил розмовляти про такі справи. До того ж на одинадцяту вони з Петром мали їхати до в’язниці, аби зустрітися з мамою.
Сара зіщулилася.
– Що мовчиш? Намислюєш, як краще мене обікрасти?
Лора втомлено зітхнула.
– Ні… Мені на одинадцяту дозволено побачення з мамою.
Сара досить презирливо пихнула.
– Навіщо тобі побачення з убивцею?
– Моя мама не вбивця!
В одну мить зірвавшись на ноги з диванчика й відчувши раптом несподівану хвилю сили, Лора посталася перед Сарою розгніваною й збудженою, з незнайомим для себе темним вдоволенням побачивши страх у гарних очах кузини.
Сара навіть відступилася від неї на два чи на три кроки назад.
– Безглуздо захищати вбивцю, – все ж таки крапнула вона отрутою, викликаючи словами цими потужну й яру злість у втомленої безсонням та пережитим Лори. Вона відчула в собі несподівано гостре бажання кинутися на цю жінку, котра з таким призирливим виглядом ображала матінку… Її нещасну, страждальну й таку добросерду матінку, однієї лиш тіні котрої не була варта сама Сара… Лора вже й руки була простягнула… Аби що? Невже для того, аби кинутися-таки на кузину, вчепитися тій у пасма довгого темного волосся, прибраного зараз у гарну зачіску, вп’ястися нігтями в це обличчя, котре насміхалося з її матінки…
Й чомусь поглянула на двері.
Й застиглася, незграбно й недоречно піднявши тремтячі руки.
На порозі вітальні стояв Олександр де Варан…
Його пильні сірі очі дивилися на неї з незрозумілим виразом.
Враз застидавшись та мов отямившись, Лора опустила руки, й вони безвільно впалися до спідниці її чорної сукні. Опустила очі, чомусь безсила витримати той погляд ледь знайомого чоловіка. А Сара вже радісно скрикнула й засяялася вся, полинула до нареченого. Лора мовчки спостерігала за тим, як кузина підпливає до француза, пурхає в його обійми, мов та пташина, лащиться до нього лагідною кішечкою, потираючись щокою об чоловічу виголену щоку… й розуміла, що їй украй неприємно все то бачити, неприємно дивитися на ці ніжності між Сарою та цим чоловіком, погляд сірих очей котрого був для неї дивно хвилюючим.
Сара