Будинок на Аптекарській. Ольга Саліпа
Читать онлайн книгу.
собі проблеми в тебе є.
Ляна помітила, як напружився Ніколай.
– Давай сьогодні не про це, – вирішила перевести тему й повела Івана у тепер уже свій кабінет.
– То що за жінка? – молодий чоловік без запрошення сів у крісло.
Ляна відсунула від столу стілець й опустилася на краєчок:
– Рудоволоса, молода, великі сережки і валіза чи чемодан.
– То це вона – твоя вчорашня злодійка?
– Не знаю. Може бути, – опустила погляд і взялася постукувати нігтями по столі.
– Нічого не хочеш розказати?
– Здається, це коханка мого батька.
Іван навіть бровою не повів:
– І що тут такого? Чи він мав по твоїй мамі зберігати целібат? Або, може, боїшся, що вона претендуватиме на магазин? Не думаю, що це аж такі статки.
– Я відчуваю, що тут щось не так. Чому вона не була на похороні?
Іван встав і зміряв кімнату кроками:
– Уляно, я вже шкодую, що запропонував тобі допомогу. Здається, ти надивилася фільмів.
– Я не дивлюся фільмів, – показово відвернулася до стіни.
– То начиталася книжок.
– Думаєш, я все собі вигадую?
– Впевнений. Ти ж не плануєш вести на неї полювання?
– Я просто хочу знати, хто і навіщо був у моїй квартирі.
– У батьковій, – спокійно сказав Іван після паузи.
– Що? – Ляна вже встигла задуматися про своє.
– У батьковій квартирі. Вибач, але ти поки не власниця. І не знаєш, хто має від неї ключі.
Ляна отеретіла. І цей туди ж.
– О’кей. Я не знаю, хто ходить батьковою квартирою. Але маю право знати.
– Шпигуватимеш?
– Є простіші варіанти. Встановлю камеру спостереження.
Іван ще раз зміряв кімнату кроками і знову сів у крісло.
– Добре. Я тобі із цим допоможу.
– Я не просила допомоги.
– Отже, самостійна і незалежна? – відкинувся на спинку крісла.
Ляна вже встигла пошкодувати про свої слова. І як вона тепер виглядає в очах Івана? Типова стара діва, яка хоче видаватися сильною жінкою.
– Добре, вибач. Я дозволяю тобі мені допомогти.
Іван звів брову вгору і з викликом дивився дівчині в очі, тому вона була змушена додати:
– Не дивися на мене так. О’кей. Допоможи мені, будь ласка.
Іван посміхнувся:
– Я цим займуся. Тільки заради твого спокою.
Робота не чекала, тому Ляна була змушена випровадити з магазину Івана й зайнятися справами. Ніколай уже впорався з пакуванням замовлень і навіть продав кілька раритетних платівок старшому чоловікові, від якого неприємно пахло самотньою старістю. А точніше, сечею. До людей часто разом з віком приходить нетримання. І добре, якщо є кому випрати-придивитися. Бо ж людина сама до свого запаху звикає і часом не розуміє, чому інші крутять носом. Може, її тато боявся саме цього, тому й завів стосунки з рудою фіфою. Навряд чи варто його за це засуджувати. Як-не-як, ні магазин, ні квартиру він тій жінці не віддав.
– Перепрошую, –