Нещоденний щоденник. Роман Іваничук
Читать онлайн книгу.
називала бандерівцем. Рух опору українців не мав аналогів, бо в інших країнах опирався на підтримку своєї держави, – наша ж УПА була воістину народним формуванням, і народ піднявся до усвідомлення необхідності годувати й зодягати свою армію.
Не обійшлося й без ложки дьогтю у загалом щирому й теплому вшановуванні 74-літнього метра української літератури. Книговидавець зі Львова Олександр Нагорний звинуватив Іваничука у колишній підтримці президента Кучми і в тому, що депутат Іваничук проголосував за Конституцію, яка відкинула ідею державної ідеології. (За неї я не голосував, бо на той час вже не був депутатом, й аж ніяк наша Конституція не відкидає державної ідеології. – Р. І.) За це був нагороджений звинувачувальним словом «провокатор» з уст самого Іваничука та зневагою зали і миттю позбавлений слова.
Натомість Остап Федоришин наполягає на величі Іваничука, стверджуючи, що в Україні немає кращого історичного романіста, на творах якого виховалося кілька поколінь українських патріотів. І з цим не можна не погодитись. До речі, депутат Остап Федоришин пообіцяв утішеній аудиторії, що при формуванні бюджету наступного року доможеться фінансування нового Іваничукового роману».
25 серпня. Напередодні нашого найвеличнішого державного й національного свята – Дня Незалежності затлінилася в пресі й на телебаченні безсоромна кампанія із знайомим більшовицьким душком, про яку й не випадало б нині згадувати, якби вона не мала, як і безліч інших заходів діючої нині влади, антиукраїнського підґрунтя, – навколо щорічного сходження Віктора Ющенка на Говерлу, мовляв, той безшабашний натовп «нашоукраїнців», що супроводжує свого лідера на пік Карпат, нищить рослинність, залишає після себе гори сміття – тож треба шкідливу традицію заборонити.
Можна б і посміятися з такої фальшивої запопадливості в ім’я екології, адже ющенківські походи на Говерлу завжди відзначалися святковою організованістю й чистотою, мало того, учасники сходжень щоразу виділяли з-проміж себе службу, яка зачищувала сміття тисяч туристів, а ще й відмивала блюзнірські написи на хресті, поставленому на вершині Говерли в честь Незалежності.
Та що й говорити: боротьба нинішньої влади з Ющенком розпочалася давно – хто не пам’ятав тих лжевідозв, випущених мільйонними тиражами і вкинутих – ким?! – у поштові скриньки: на листівках не було ні підпису Ющенка, ані жодних вихідних даних, зате текст ряснів самовеличальними висловами («Я – символ нації, я – вождь»); фальшивки були надто прозорі, однак ніхто не шукав їхніх авторів, щоб притягнути до відповідальності за образу честі народного депутата.
Ми ще не знаємо, до якого нахабства, а може, й злочинів, дійдуть медведчукісти, в котрих тремтять коліна на саму лише думку, що народ обере Ющенка президентом України, адже тоді їх не тільки відженуть від державного корита, а й не одного притягнуть до кримінальної відповідальності за обкрадання держави. І таки мають чого боятися панове-олігархи, адже рейтинґ