Святополк ІІ Ізяславович. Сергей Грабарь
Читать онлайн книгу.
несучи смерть своїм же людям, бо чернігівці, що стояли тоді проти нас, назавтра билися б на нашому боці.
Першим з княжої родини загинув молодий Борис, син В’ячеслава, а за ним Великий князь Київський – Ізяслав. Раніше такого не бувало: на полі борні, Великий князь Київський, не від хижих загарбників, а від кревних родичів. Я бачив, як це сталося, та нічого не вдіяв аби захистити, зберегти свого дядька. Тільки мовчки дивився, як дебелий мужик завдав князю смертельного удару. Той спочатку похитнувся в сідлі, а потім поволі почав валитися на правий бік. Кінь княжий злякався, став дибки, і тут чолов’яга завдав ще одного удару. Кров бризнула з рота Ізяслава, і небо над ним пішло обертом.
А згодом одні події стали наздоганяти інші. Небо почало паморочитися і над нами – князями-ізгоями. Перша втрата – мій старший брат Роман. Загинув у половецькому степу, куди рушив, маючи кипчаків за союзників. А ті, змовившись із хозарами та отримавши добру платню, нагло вбили його. То був підступний задум князя Всеволода… Для чого? А щоби вільно владарювати на Київському престолі, щоби знищити можливих претендентів, а з часом передати його, всупереч Закону нашому, своєму сину Володимиру. За це хозарам і віддали всю торгівлю у Тмуторокані, а половцям – тим однаково, аби платили.
Це я розумію тепер. А шістнадцять років тому я нікого і нічого не слухав: щодуху примчав без супроводу до Тмуторокані, де був ув’язнений і засланий спочатку до Царгорода, а згодом – до острова Родос.
Князь Всеволод отримав спокій і владу, приєднавши і пильнуючи Тмуторокань, половці – великі прибутки, а хозари почали торгувати з Царгородом».
Олег підняв голову. Спогади настільки захопили його, що він незчувся, як спустошив дві великі миски оливок.
«Треба трохи проїхатися містом», – подумав він, а вголос:
– Устине, підготуй коня, але не білого в яблуках, а Метиса – арабського скакуна, мого улюбленця, – князь промовив наче стиха, та його слуга, як завжди, виринувши невідомо звідки, мовчки кивнув у відповідь. Олег був впевнений, що кожне його слово буде виконане.
Устина князь Олег сам інколи сторожився. Справжнє його ім’я було Юстиніан. Хто він і звідки – ніхто не знав. У нього був дивний, темний з червоним відливом колір шкіри і такий самий колір волосся. Очі – глибокі, чорні. Одне слово – красень. Коли вони вдвох десь з’являлися на люди – білявий князь і його смуглявий слуга, погляду від них неможливо було відірвати.
Князь кілька разів перевіряв свого слугу і завжди впевнювався в його непохитній відданості.
Князь Олег у супроводі Устина і десятьох вершників повільно їхав Черніговом. Він давно тут не бував і тепер придивлявся до кожної споруди, впізнаючи і не впізнаючи успадковане місто.
Люд стояв, не знаючи, як їм реагувати на появу нового князя – надто часто Чернігів переходив з рук до рук. Звичайно, шапки поскидали і голови хилили в поклоні. А дівчата вже шепотіли між собою: «То князь має жону чи ні?»
Олег їхав мовчки. За мить трохи пришпорив коня і попрямував на захід, у бік