Святополк ІІ Ізяславович. Сергей Грабарь
Читать онлайн книгу.
мудрого хана Тугоркана, – Святополк вклонився до знатного половця.
Владика Єфрем перехрестився і благословив усіх присутніх.
Звертаючись до половців, Київський князь перейшов на кипчацьку, демонструючи і своє вміння, і повагу до гостей.
– Ух, вправний ти який, княже, – Тугоркан аж підскочив, – мабуть, правду кажуть: «Щоби знати душу свого ворога, вивчи спочатку його мову».
– У нас тут немає ворогів, – спохмурнів Святополк, – хіба я щось не так сказав, тестю мій!
Очі Київського князя спалахнули двома блискавками. Запала тиша.
В цей час ворота до княжого двору прочинилися і головний розпорядник проголосив: «Князь чернігівський і переяславський Володимир, син Всеволода».
– Вже не чернігівський, – кинув по ходу князь Володимир і, звертаючись до Святополка, – хочу привітати молодих.
– Радий бачити тебе, княже!
– Я теж! Вітаю з молодою жоною!
– Дякую, брате, – Святополк, мабуть, вперше у житті назвав свого довічного суперника Володимира братом. – Не чекав тебе побачити сьогодні. Знаю, в облозі Чернігів.
– Усе скінчилося, – Володимир у відчаї махнув рукою, – домовилися ми з Олегом. Повертаюсь я до Переяслава. Давай краще тебе, Святополче, святкувати, а про наші війни – потім.
– Твоя правда, – відповів Святополк.
Враз перед його очима постали жорстокості довготривалої боротьби за столи. Криваві бійні й тисячі загиблих чоловіків, які вже ніколи не зможуть обробляти землю, приборкувати коней, зводити домівки. Вони ніколи не зможуть любити. У них ніколи не буде синів та дочок. І тисячі жінок, які ніколи не відчують дотик чоловічої руки. І все заради невідомо чого, примхи, ненаситності влади.
Те, що він зараз робить – весілля із цією дикою, степовою красунею, насамперед заради того, щоби зберегти життя тисячам його земляків.
Князь поглянув на свою нову жону і вмить у ньому збурилося непереборне бажання: зараз же, цієї миті заволодіти нею.
Він був сильною людиною, сильною в усьому, тож розумів необхідність доведення весільного обряду до кінця. Тому, через силу опанувавши себе, запропонував підняти келихи за здоров’я всіх гостей.
Лише години дві по тому, розкланявшись із гостями, Великий Київський князь Святополк зі своєю молодою жоною Іліартою пішли до спальних палат.
Князь багато пережив і багато бачив. І в любовних вправах теж. Але те, що вміла ця дочка степів, не можна було порівняти ні з чим.
Коли двері за ними зачинилися, княгиня вихором накинулася на чоловіка, зриваючи з нього одяг, пестячи і мнучи його тіло. Князь вмить із господаря перетворився на жертву нестримної жаги. Його обдало буревієм любощів, що часом переходили у відверту грубість. Пристрасть, про яку його попереджали, закрутила Святополка чорториєм, у якому змішалися: бажання, сміх, сльози, військові звитяги дорослого чоловіка і дитячий захват маленького хлопчика, що тільки-но відчув материнської ласки.
Княгиня втаємничено промовляла незрозумілі кипчацькі