Людиною він був. Джеффри Арчер
Читать онлайн книгу.
торочити достеменно те саме, що й торік.
– А ви все ще граєте у крикет, сер?
– Тільки тоді, коли Палата лордів грає проти Палати громад, і ніхто не помітить, наскільки я втратив форму.
– Форма тимчасова, а клас постійний, як сказав мені мій тренер із крикету.
– Може, й так, – погодився Джайлз, – але мені вже майже шістдесят, і це мій вік, а не мій середній показник балів.
– Дабл-Джі Ґрейс[8] грав за збірну Англії, коли йому було за п’ятдесят, сер, тож, можливо, ви могли б подумати про те, щоб десь у майбутньому виступити за нас?
– Фредді, слід пам’ятати, що лорд Беррінґтон – дуже зайнятий чоловік.
– Але не настільки зайнятий, аби не прийняти таку приємну пропозицію.
– Спасибі, сер, – подякував Фредді. – Я надішлю вам календар матчів, а тепер маю йти, – додав він. – Мені ще треба попрацювати над відбиванням із паном Лорі, нашим дворецьким, який також є капітаном «Замку».
І Фредді звіявся іще до того, коли Джайлз отримав можливість поставити йому своє наступне запитання.
– Перепрошую, сер, – сказав Арчі після того, як двері зачинились. – Але Фредді, схоже, не усвідомлює, що інші люди також можуть мати власне життя.
– Він живе тут із вами? – поцікавився Джайлз.
– Тільки на час вакацій, що, боюся, не є ідеальним, бо зараз мої дівчатка вже виросли й випурхнули з дому, тому йому не вистачає компанії. Найближчий будинок розташований за кілька миль звідси, але там немає дітей. Та, попри те, що Вірджинія відмовилася від бідного хлопчика, він не потерпатиме від фінансових проблем, бо мій батько залишив Фредді лікеро-горілчаний завод «Ґлен Фенвік», що приносить трохи менше ста тисяч фунтів стерлінґів на рік і який він успадкує у свій двадцять п’ятий день народження. Насправді це те, що ви зараз п’єте, – сказав Арчі, підіймаючи склянку Джайлза, перш ніж додати: – Але нещодавно наші юристи попередили, що Вірджинія націлилася на цю винокурню і радиться, чи можна якось обійти умови заповіту мого батька.
– Це буде не вперше, коли вона намагається щось таке утнути, – докинув Джайлз.
– Нервуєш?
– Ще б пак, – зізналася Емма. – Це нагадує мені мій перший день у школі, – додала вона, поправляючи довгу червону мантію.
– Тут нема чого нервувати, – заспокоював сестру Джайлз. – Просто уяви себе християнкою, котра наміряється увійти в Колізей за часів Діоклетіана, а кілька сотень голодних левів із нетерпінням чекають свого першого прийому їжі за кілька тижнів.
– Це навряд чи додасть мені впевненості, – визнала Емма, коли двоє швейцарів у лівреях відчинили західні двері, щоб дозволити трьом перам увійти до зали.
Баронеса Кліфтон із Чу-Маґни, що у графстві Сомерсет, вперше увійшла до палати. Праворуч від неї, також у довгій червоній мантії та триколірному капелюсі, опинився лорд Белстед, спікер Палати лордів. Ліворуч стояв лорд Беррінґтон із Бристольських доків, колишній спікер палати. Вперше за довгу історію лордів новий член отримав підтримку лідерів двох основних політичних партій.
Емма зробила крок уперед, відчувши,