Чому я не втомлююся жити. Ярослав Мельник
Читать онлайн книгу.
точно, – погодився я. – Він алкаш алкашем. Але… але… чому ти саме в його подобу вліз? Я от дивлюся на тебе, на твій ніс – ну ти ж Колька, ні? Ну, кінчай валяти дурня, га?
– Я Бог, – сказав Бог. – Я потенційно присутній у кожному. Я в кожному.
– І в мені? – здивувався я.
– Так, – відповів Бог. – Я мовчу. Я просто мовчу, коли ви говорите самі з собою.
– Ти що ж, – я навіть потягнувся до нього, – ти, значить, у всіх моїх думках тут як тут?
– Я мовчу і чекаю. Чекаю, поки наступить тиша. Повна тиша.
– І що тоді? – запитав я з нетерпінням.
– Тоді я заповнюю всю людину.
– Як ти зараз заповнив Кольку?
– Так.
– Ну і діла, – сказав я. – Я думав, що ти… що Колька дурня клеїть. Почекай, Бог… Я щось не зрозумів: так це ти зараз чи Колька?
– Це я, – відповів Бог.
– Ти в Кольці?
– Ні, це просто я. Сам по собі. Я явився.
– А Колька?
– Його більше немає.
Я знову втупився в нього: переді мною сидів Колька – ну вилитий Колька, з обличчям, знайомим до дрібниць. Навіть синець після позавчорашньої бійки під лівим оком не зійшов. Тільки погляд був не Кольки – спокійний і прямий: зовсім не Кольки.
– Ні, Бог, – покрутив я головою, – знаєш, це для мене вже занадто. Я вірю, що ти Бог, але краще б ти явився як годиться. Ну, у вигляді сяйва. Або голуба. Я б так тебе краще зрозумів і сприйняв.
– Я можу з’явитися у всьому. Я є все, – сказав Бог. – Я у всьому.
– Ти мені одне скажи, Бог, – вирішив я з’ясувати до кінця. – Колька, він взагалі повернеться? Мені з ним поговорити треба, про… коротше, про дурницю. Навіть соромно тобі говорити, до чого дурна справа. Мене дружина послала.
– Я знаю, – сказав Бог. – Колька повернеться. Як тільки він почне говорити про життя, займатися життям – вважай, що він повернувся.
– А ти?
– Я буду мовчати. Свідомість знову заговорить, заповниться земними думками. Те, се. Зникне вічність. Повернеться земна особистість.
– Ти що ж – вічність? – запитав я. – Ти, значить, тиша, чи що?
– Я абсолютна тиша, – сказав Бог. – Ти ж бачиш, з якої висоти я з тобою говорю. Я з тобою не говорю як людина. Я з тобою говорю так, ніби у мене немає нічого – дому, сім’ї, роботи, проблеми грошей, земних турбот. Поговори з будь-якою людиною, послухай, чим вона повністю зайнята, і ти зрозумієш, що таке людина, а що таке Бог.
– Ти, значить, не особистість, так?
– Я дух, голий дух, – відповів Бог.
Тут у двері постукали і увійшла Катька, коханка Кольчина.
– Ти чому на прохідну не прийшов? – накинулася вона відразу на Кольку. – Я тебе вже півгодини чекаю.
– Стривай, чуєш? – я схопив її за руку, не знаючи, що й казати. – Це не Колька.
– А хто ж іще? – вибухнула Катька. – Ви що – знову пили? Чортові п’яниці, щоб вас біла гарячка пошвидше поклала!
– Почекай, Кать, – сказав я. – Я згоден, це був Колька. Але зараз його в ньому немає.
– Як це немає? – втупилася вона в мене.
– Там