Чеслав відіпхнувся ногами від хиткого човна й головою вперед пірнув у воду – тільки кола пішли водою. Кудряш, ледь не випавши з човна від несподіванки, намагаючись зберегти рівновагу, квапливо вчепився в борти. За кілька хвилин із води з гиком виринув Чеслав. Побачивши, як Кудряш намагається вирівняти човен, при цьому ще більше його розгойдуючи, він весело зареготав.

      – А болячка тобі в бік! Щоб тебе так підкидало всю ніч! Щоб твою ложку так хитало, коли ти її до рота сунутимеш! – кричав обурений Кудряш.

      Чеслав підплив до човна й притримав його, не давши начерпатися води. Як тільки суденце перестало гойдатися, Кудряш із вигуком: «А от я тобі!..» – сам кинувся в річку до товариша.

      Із криком і вереском вони борсалися у воді, намагаючись жартома «притопити» один одного, напираючи на плечі й голову, або, підпірнувши та схопивши за ногу, потягти на дно.

      З раннього ранку друзі, сівши у видовбаний із дерев’яної колоди човник, рушили на риболовлю. І тепер, наловивши риби та стомившись від зосередженого й спокійного заняття, із задоволенням розминалися у воді. За шумом і стовпами бризок вони не одразу почули, що їх хтось кличе. Чеслав першим побачив сусідського хлопчика, що, розмахуючи руками, з берега щось горлав.

      – Чого це він? – здивувався Чеслав.

      – А от чого… – натиснувши на плечі друга, Кудряш занурив його з головою у воду.

      – Та почекай ти, п’явко, нас, здається, кличуть, – випірнувши, зупинив товариша Чеслав.

      Учепившись у човник однією рукою й гребучи другою, вони рушили до берега.

      – Чеславе, тебе Велимир додому кличе! – розчули вони, наблизившись, голос хлоп’яти.

      – Що за негайна потреба? – здивувався Чеслав.

      Друзі витягли човен на берег, одяглися і, підхопивши улов, поквапилися до городища.

      Велимир був дома сам. Він сидів за столом і про щось зосереджено розмірковував. Було видно, що він чекав сина.

      Чеслав увійшов і зупинився на порозі.

      – Кликали, батьку?

      – Кликав.

      – Я рибу