Чеслав. В темряві сонця. Валентин Тарасов
Читать онлайн книгу.
міццю вовк. У пащі він ніс чималого зайця.
Якийсь час Чеслав спостерігав за звіром, очікуючи, коли той наблизиться до засідки. Потім юнак обережно приготувався стріляти. Ставши на одне коліно, він вклав стрілу й натягнув лук.
Звір, мабуть, зачувши небезпеку, зненацька зупинився і, розціпивши пащу, поклав здобич на землю, прислухався. Потім, піднявши морду, почав старанно нюхати повітря.
Вовк відчув неясну тривогу. Усі його інстинкти волали про небезпеку. Але звідки вона насувається, він поки що визначитися не міг. Навколо все було як завжди. Жодних підозрілих слідів, незвичних звуків, незнайомих запахів. І навіть ця вертка сорока, як завжди, перелякано заскрекотала, тільки-но він з’явився… Але ось серед безлічі лісових звуків вовк розрізнив ледь відчутний підозрілий шерех. Звір повернув морду туди, звідки запахло тривогою, і глибоко втягнув повітря. За якусь мить він відчув слабкий, проте помітний запах ворога. У його володіння хтось посмів увійти! Його лігву, самиці та щенятам загрожує небезпека! Умить напружені м’язи вже були готові зробити рух, але шипіння в повітрі, що наростало з неймовірною швидкістю, принесло різкий біль у його бік.
Спустивши тятиву, Чеслав бачив, як стріла вразила хижака, як той сіпнувся від болю й спробував зубами схопити свою смерть за оперений хвіст. Чеслав вийшов з-за дерева. У правиці поблискував ніж. І тоді звір залишив спробу вкусити стрілу, бо побачив свого справжнього ворога. Він настовбурчився, вишкірився й загарчав. У ньому миттєво скипіли звірина лють і бажання вбити кривдника.
Вони кинулися назустріч один одному, бажаючи того самого – смерті супротивника. Звір, зібравши всі сили та долаючи нестерпний біль, стрибнув на Чеслава, намагаючись схопити його зубами за горло. Мисливець, виставивши вперед ніж, хотів простромити хижака, але не врахував його спритності і зміг лише пропороти шкуру. Упавши на груди Чеславові, вовк повалив хлопця на землю й, несамовито клацаючи щелепами, намагався дотягтися до горла. А юнак, випустивши ніж, сам ричав звіром від люті, схопивши вовка за горлянку обома руками. Так обоє, виючи й звиваючись, перекочувалися по землі, кожен борючись за своє життя.
Навіть крізь лють, що опанувала його, розум волав Чеславові, що не можна руками задушити звіра. Незважаючи на поранення, вовк ще залишався занадто сильним. І тоді юнак згадав про ніж. Він має бути десь поруч! Ухиляючись від вовчої пащі, Чеслав намагався вгледіти зброю в лісовій підстилці. Він не побачив, а зненацька відчув спиною, що ніж лежить під ним. Зібравши всі сили, юнак міцніше стиснув шию супротивника і, приладнавшись, підім’яв його під себе. Ніж був зовсім поруч. Але щоб його взяти, треба було звільнити руку, а отже, послабити хватку на шиї звіра. Вибравши мить, юнак напружив одну руку, намагаючись придавити горло вовка до землі, другою схопив зброю. Хижак, відчувши, що хватка ослабла, спробував іклами дотягтися до ворога. З диким криком, вкладаючи в удар усі сили, що залишилися, Чеслав заніс