Мальва Ланда. Юрий Винничук

Читать онлайн книгу.

Мальва Ланда - Юрий Винничук


Скачать книгу
повагу, – сказав Бумблякевич. – Пам’ятаю ще малим, дідусь, аби приохотити мене з’їсти цілу миску, розповідав при цьому байку, що нібито оце переді мною не просто борщ, а ціле море… І на дні – кораблі-потопельці… Я їв те море, аби хутше дістатися дна і вирятувати кораблі…

      – О! Бачите! А скажу вам, що десь на північ звідси знаходиться Море Борщів. Я не знаю, чи се справді так, бо ніколи не мандрував сміттяркою. Надто вже багато часу відбирає книгозбірня. Може, це тільки місцева леґенда. До речі, ваша Мальва Ланда дуже хоче податися туди.

      – В те море?

      – А так. Її завше вабило все чудесне і незвідане. До того ж якраз вона і досліджує творчість Северина Сапіги. Завтра на бенкеті мають подавати борщ, котрий зварить Мальва за козацьким переписом.

      – Цікаво мені, чи Мальва друкувала свої вірші вже тут, на сміттярці?

      – Ні. Займається виїмково наукою.

      – І зовсім не пише віршів?

      – Знаєте, пане Бумблякевич, я взагалі маю сумнів, чи потрібно писати вірші вродливій жінці, адже вона сама по собі – поезія.

      – То, по-вашому, віршувати мають самі-но шкапи?

      – Вважаю, що так. Якщо котрась гарненька дівчина захоче, аби її поезії сприймалися серйозно, то єдиний спосіб на те – відрізати собі носа. Інакше кожен мужчина вбачатиме у вислуховуванні її віршів лише добрий засіб для спокушення. Тверезо можна слухати вірші тільки якої-небудь сірої пташечки, а коли на вас дивиться витончене личко з великими очима, коли ви помічаєте хвилювання персів і круті вигинисті стегна – о, тоді хіба до віршів? А зрештою, кому я все це говорю? Ви ж куди молодший за мене і мусите все це розуміти якнайкраще.

      – Але, бачите, для мене Мальва Ланда щось більше за жінку… Я ніколи її не бачив і, можливо, тому став обожнювати… І вірші її на мене справили якесь потойбічне враження… Інакше й не скажеш… Це щось незбагненне. Я читав багато поезій, і напевно кращих, але щоб на мене вони вплинули так, як Мальвині, – цього зі мною не було…

      Бумблякевич заплющився і прочитав з пам’яті:

      Небо вечірнє темне й мовчазне

      Плине поволі крізь мої очі,

      І сонце, наче надія, гасне,

      Топлячи тіло у ропу ночі.

      Тінями тіней никають тіні,

      В час такий простір робиться тлінню.

      Хочеться нині в своєму тілі

      Для себе самої скидатися тінню.

      Прийду додому і чути хочу,

      Як місяць сіє зорі у ситко,

      І небо плине крізь мої очі,

      Наче крізь голку хтось тягне нитку.

      – Це з цієї другої книжечки, – сказав Бумблякевич. – А от послухайте, як проникливо вона передала душевний стан людини, яка опинилася під совєтською окупацією:

      Коли прийти? Приходь, либонь, весною,

      Бо нині бачиш – вечір і сльота,

      Тумани, мов орли, над головою,

      І я така похмура і не та.

      І все навколо дике й непривітне,

      Що в дощовій краплині нишкне страх,

      Уже себе самих останні квіти

      Слухняно


Скачать книгу