Сповідь. Жан-Жак Руссо
Читать онлайн книгу.
але що не варто було аж так нервувати лише через те, що мене вважають привабливим. Він щиро розповів, що й сам, коли був юний, сподобився подібної ж честі і, втративши від здивування здатність чинити опір, зрештою не знайшов у тому, що сталося, нічого жахливого. Він дійшов у своїй безсоромності до того, що назвав речі своїми іменами, і, подумавши, ніби причиною моєї незгоди був страх болю, запевнив мене, що боявся я даремно, і що не слід було хвилюватися через дурниці.
Я слухав цього нечестивця з тим більшим подивом, що старався він не ради себе, а ніби настановляючи мене для мого ж добра. Справа здавалася йому такою простою, що він навіть не намагався усамітнитися зі мною. При нашій розмові був інший церковник, якого все це бентежило так само мало, як і його самого. Такий природний тон так мене вразив, що я повірив, ніби йдеться про якийсь загальноприйнятий звичай, про який я не мав раніше нагоди дізнатися. Тому я слухав його без гніву, хоча і не без огиди. Картина того, що з ним відбулося, а точніше, того, що я бачив сам, так дуже вкарбувалася в мою пам’ять, що на саму лише згадку про неї мені знову ставало погано. Хоча нічого більше про це я не знав, але моя огида до того, що сталося, поширилася і на захисника події. Я не зумів приховати її так, щоб він не помітив поганих наслідків своїх повчань. Кинувши на мене дуже непривітний погляд, він з того часу не пропускав нагоди зробити моє перебування в притулку якомога неприємнішим. Йому це так успішно вдавалося, що, бачачи лише один шлях звідти вийти, я поквапився ступити на нього з такою ж ревністю, з якою доти намагався з нього збочити.
Цей випадок убезпечив мене надалі від посягань мужолозців, а оскільки люди, які були відомі як такі, нагадували мені своїм виглядом і звичками жахливого мавра, то й викликали у мене неприхований жах. Навпаки, жінки багато виграли в моєму уявленні від порівняння з чоловіками. Мені здавалося, що за одне лише те, що їм доводиться терпіти чоловіків, я дуже вдячний їм за ніжні почуття до своєї персони, і навіть найпотворніша дівиця, на саму лише згадку про псевдо-африканця, ставала в моїх очах предметом, гідним поваги.
Не знаю, чи удостоївся напучення сам мавр, але мені не здалося, щоб хтось почав ставитися до нього гірше, ніж раніше. Але він уже не підходив до мене і не намагався заговорювати. Через тиждень він з усією урочистістю прийняв хрещення, з голови до ніг убравшись у білі шати, щоб явити чистоту своєї відродженої душі. Наступного дня він покинув притулок, і я більше ніколи його не бачив.
Моя черга настала за місяць, бо саме стільки часу знадобилося моїм наставникам, щоб сподобитися честі навернути впертого протестанта. Мене змусили розглянути всі догмати, щоб навтішатися моєю новою покірністю.
Нарешті, достатньо навченого і підготовленого, на думку моїх вчителів, мене було врочисто відведено до архієпископської церкви Сен-Жан, де я мав виголосити зречення й отримати атрибути хрещення. Насправді мене не хрестили, але церемонія була подібна до хрещення і мала на меті переконати народ у тому, що протестанти зовсім не християни.