Насолода.
Читать онлайн книгу.
твої глибокі висновки нерідко освітлювали їх яскравим світлом.
Тобі, котрий вивчає усі форми й мутації духу, як я вивчаю всі форми й мутації речей, тобі, котрий розуміє закони, за якими розгортається внутрішнє життя людини, як я розумію закони малювання й колористики, тобі, який є глибоким знавцем душ, як і знавцем законів живопису, я завдячую дослідженням і розвитком найшляхетніших здібностей інтелекту; завдячую звичкою до спостережень, а передусім завдячую методом. Нині, як і ти, я переконаний у тому, що існує лише один об’єкт для вивчення – Життя.
Насправді ми перебуваємо досить далеко від того часу, протягом якого ти в Галереї Шарра[30] намагався проникнути в таємниці Вінчі та Тиціана, а я звертався до тебе з віршами, що мріяли
Про Ідеал, який у вічність прагне,
Та про Красу, яка не знає болю!
Хай там як, а обітницю того часу ми виконали. Ми разом повернулися на нашу чудову батьківщину, у твій «просторий дім». Тепер тут не висять на стінах гобелени Медічі, не збираються дами на веселі розмови, не кружляють навколо нашого столу виночерпії та гончаки Паоло Веронезе,[31] екзотичні фрукти не наповнюють вази, що їх Ґалеаццо Маріо Сфорца[32] замовляв у Маффео ді Клівате.[33] Ми надихаємося набагато вищими цілями; і наше життя, либонь, набагато примітивніше, й, мабуть, набагато більш овіяними духом Гомера та героїв здаються наші гідні Аякса трапези на березі розхвильованого моря, якими ми тамуємо голод у перервах між наповненими працею постами.
Я усміхаюся, коли думаю, що ця книга, в якій я не без смутку досліджую стільки зіпсутості та спотворення, стільки витонченої фальші й марної жорстокості, написана в простій і мирній атмосфері твого дому між останніми наспівами меси й першими пасторалями снігу, тоді як разом із моїми сторінками зростало дорогоцінне життя твого сина.
Не випадає сумніватися в тому, що коли в моїй книжці є бодай трохи людського милосердя та доброти, то я завдячую ними твоєму синові. Ніщо так не розчулює й не втішає, як видовище життя, яке розкривається й розвивається. Навіть видовище вранішнього світанку не можна порівняти з цим чудом.
Ось перед тобою моя книжка. Якщо, читаючи її, твій погляд ковзне далі й ти побачиш, як твій Джорджо простягає до тебе рученята й усміхається тобі своїм круглим личком, як у божественних рядках Катулла, – припини читати. І милуйся, як крихітні рожеві ніжки почнуть топтати сторінки, де зображена вся нікчемність Насолоди; і це неусвідомлене топтання я раджу тобі сприйняти як символ і як провістя.
Нехай тобі щастить, Джорджо. Мій друже й учителю, щире тобі спасибі.
Книга перша
I
Рік помирав тихою і лагідною смертю. Сонце в день Святого Сильвестра[34] сяяло туманним м’яким теплом, золотавим, майже весняним, у небі Рима. На всіх вулицях було безліч народу, як то буває в одну з травневих неділь. На площі Барберіні та площі Іспанії розминалися безліч екіпажів. Від обох площ долинав неясний