Лісова пісня. Драматичні поеми. Лірика (збірник). Леся Українка
Читать онлайн книгу.
ми голоднi!
Мавка Я не пущу туди!
Злидні То дай нам їсти!
Мавка (з жахом)
Нiчого я не маю…
Злидні Дай калину
оту, що носиш коло серця! Дай!
Мавка Се кров моя!
Злидні Дарма! Ми любим кров.
Один Злидень кидається їй на груди, смокче калину, iншi сiпають його, щоб i собi покуштувати, гризуться межи собою i гарчать, як собаки.
Куць Ей, Злиднi, залишiть – то не людина!
Злиднi спиняються, цокотять зубами i свищуть вiд голоду.
Злидні (до Куця)
Так дай нам їсти, бо й тебе з’їмо!
(Кидаються до Куця, той вiдскакує.)
Куць Ну-ну, помалу!
Злидні Їсти! Ми голоднi!!
Куць Стривайте, зараз я збуджу бабiв, –
вам буде їжа, а менi забава.
(Бере грудку землi, кидає в вiкно i розбиває шибку.)
Голос матерi Лукашевої (в хатi)
Ой! Що таке? Вже знов нечиста сила!
Куць (до Злиднiв пошепки)
А бачите – прокинулась. Ось хутко
покличе вас. Тепер посидьте тихо,
а то ще заклене стара вас так,
що й в землю ввiйдете, – вона се вмiє.
Злиднi скулюються пiд порогом темною купою. З хати чутно крiзь розбиту шибку рухи вставання матерi, потiм її голос, а згодом Килинин.
Голос материн
О, вже й розвиднилось, а та все спить.
Килино! Гей, Килино! Ну, та й спить же!
Бодай навiк заснула… Встань! А встань,
бодай ти вже не встала!
Голос Килини (заспано)
Та чого там?
Мати (уїдливо)
Пора ж тобi коровицю здоїти,
оту молочну, турського заводу,
що ти ще за небiжчика придбала.
Килина (вже прочумавшись)
Я тiї подою, що тут застала,
та нацiджу три краплi молока –
хунт масла буде…
Мати Отже й не змовчить!
Хто ж винен, що набiлу в нас не стало?
З такою господинею… ой горе!
Ну вже й невiсточка! I де взялася
на нашу голову?
Килина А хто ж велiв
до мене засилатися? Таж мали
отут якусь задрипанку, – було вам
прийняти та прибрати хорошенько,
от i була б невiсточка до мислi!
Мати А що ж – гадаєш, нi? Таки й була б!
Дурний Лукаш, що промiняв на тебе;
бо то було таке покiрне, добре,
хоч прикладай до рани… Узиваєш
її задрипанкою, а сама
її зелену сукню перешила
та й досi соваєш – немає встиду!
Килина Та вже ж, у вас находишся в новому!..
Он чоловiка десь повiтря носить,
а ти бiдуй з свекрушиськом проклятим, –
нi жiнка, нi вдова – якась покидька!
Мати Який би чоловiк з тобою всидiв?
Бiдо напрасна! Що було – то з’їла
з дiтиськами своїми, – он, сидять! –
бодай так вас самих посiли злиднi!
Килина Нехай того посядуть, хто їх кличе!
На сих словах одчиняє дверi з хати. Куць утiкає в болото. Злиднi схоплюються i забiгають у сiни.
Килина з вiдром у руках