Лісова пісня. Драматичні поеми. Лірика (збірник). Леся Українка
Читать онлайн книгу.
Менi недовго.
Мати Ну, то кiнчай; а ви ходiть, Килинко!
Килина йде в хату. Дверi зачиняються. Мавка виходить з-пiд берези.
Лукаш (трохи змiшався, побачивши її, але зараз оправився)
Ага, то ти? Ось дов’яжи снопiв,
а я пiду.
Мавка В’язати я не можу.
Лукаш Ну, то чого ж прийшла тут наглядати,
коли не хочеш помогти?
(В’яже сам.)
Мавка Лукашу,
нехай ся жiнка бiльше не приходить, –
я не люблю її: вона лукава,
як видра.
Лукаш Ти її нiяк не знаєш.
Мавка Нi, знаю! Чула смiх її i голос.
Лукаш Сього ще мало.
Мавка Нi, сього доволi.
Ся жiнка хижа, наче рись.
Лукаш Iще що!
Мавка Нехай вона до нас у лiс не ходить.
Лукаш (випростався)
А ти хiба вже лiсова цариця,
що так рядиш, хто має в лiс ходити,
хто нi?
Мавка (сумно, з погрозою)
У лiсi є такi провалля,
захованi пiд хрустом та галуззям, –
не бачить їх нi звiр, анi людина,
аж поки не впаде…
Лукаш Iще говорить
про хижiсть, про лукавство, – вже б мовчала!
Я бачу, ще не знав натури твеї.
Мавка Я, може, i сама її не знала…
Лукаш Так от же слухай: якщо я тут маю
тебе питати, хто до мене смiє
ходити, а хто нi, то лiпше сам я
знов з лiсу заберуся на село.
Вже якось там не пропаду мiж людьми.
Бо я не став отут сидiти в тебе,
як лис у пастцi.
Мавка Я пасток на тебе
не наставляла. Ти прийшов по волi.
Лукаш По волi ж i пiду, як тiльки схочу,
нiхто нiчим мене тут не прив’яже!
Мавка Чи я ж тебе коли в’язати хтiла?
Лукаш Ну, то до чого ж цiла ся балачка?
Дов’язав останнього снопа i, не дивлячись на Мавку, пiшов до хати. Мавка сiла в борознi над стернею i похилилась у смутнiй задумi.
Дядько Лев (виходить iз-за хати)
Чого се ти, небого, зажурилась?
Мавка (тихо, смутно)
Минає лiто, дядечку…
Лев Для тебе
воно таки журба. Я мiркував би,
що вже б тобi не тра верби на зиму.
Мавка А де ж я маю бути?
Лев Як на мене,
то не тiсна була б з тобою хата…
Коли ж сестра таку натуру має,
що з нею й не зговориш. Я вже брався
i так, i iнако… Якби то я
був тут господарем, то й не питався б;
та вже ж я їм вiддав сей ґрунт i хату,
то воля не моя. Я сам пiду
на зиму до села, до свеї доми…
Якби ти на селi могла сидiти,
то я б тебе прийняв.
Мавка Нi, я не можу…
якби могла, пiшла б. Ви, дядьку, добрi.
Лев Хлiб добрий, дiвонько, а не людина.
Але, щоправда, я таки вподобав
породу вашу лiсову. Як буду
вмирати, то прийду, як звiр, до лiсу, –
отут пiд дубом хай i поховають…
Гей, дубоньку, чи будеш ти стояти,
як