Лісова пісня. Драматичні поеми. Лірика (збірник). Леся Українка
Читать онлайн книгу.
не лови! То Потерчата!
Вони зведуть на безвiсть!
Лукаш не чує, захоплений гонитвою, i вiдбiгає геть далеко вiд Мавки.
Лукаш (раптом скрикує)
Пробi! Гину!
В драговину попав! Ой смокче! тягне!
Мавка надбiгає на його крик, але не може дiстатися до нього, бо вiн загруз далеко вiд твердого берега. Вона кидає йому один кiнець свого пояса, держачи за другий.
Мавка Лови!
Пояс не досягає руки Лукашевої.
Лукаш Ой, не сягає! Що ж се буде?
Мавка (кидається до верби, що стоїть, похилившись над драговиною)
Вербиченько-матусенько, рятуй!
(Швидко, як бiлиця, злазить на вербу, спускається по крайньому вiттi, кидає знов пояса – вiн на сей раз досягає, – Лукаш хапається за кiнець, Мавка притягає його до себе, потiм подає руку i помагає злiзти на вербу.)
Русалка в очеретi видає глухий стогiн досади i зникає в туманi.
Потерчата теж зникають.
Дядько Лев (прокинувся вiд крику)
Га?.. Що таке? Вже знов якась мара?
Цур-пек! щезай!
(Оглядається.)
Лукашу, де ти? гов!
Лукаш (озивається з верби)
Я тута, дядьку!
Лев А ти тут чого?
(Пiдходить i заглядає на вербу.)
Злiз на вербу, ще й з дiвкою!
Лукаш iзлiзає з верби. Мавка там лишається.
Лукаш Ой дядьку!
Я тут було в драговинi загруз;
натрапив на вiкно, та вже вона
(показує на Мавку)
порятувала якось.
Лев А чого ж ти
стикаєшся отут як потороча*? –
таж поночi!
Лукаш Я свiтляки ловив…
(Уриває.)
Лев (завважає свiтляки на Мавцi)
Ба! так би ти й казав, то я ж би знав!
Тепер я бачу сам, чия то справа.
Мавка Я ж, дядечку, його порятувала.
Лев Дивись ти – «дядечку»! Знайшлась небога!
А хто ж його призвiв у пастку лiзти?
(Докiрливо хитає головою.)
Ей, кодло лiсове! Така в вас правда!..
Ну, попаду ж i я Лiсовика,
то вже не вирветься, – в пеньок дубовий
вщемлю те бородище-помелище,
то буде вiдати! Бач, пiдсилає
своїх дiвок, а сам – i я не я!
Мавка (швидко збiгає з верби)
Нi, вiн не винен! Хай Змiя-цариця
мене скарає, якщо се неправда!
I я не винна!
Лев От, тепера вiрю,
бо знаю, се в вас присяга велика.
Лукаш Вона мене порятувала, дядьку,
от бiгме, згинув би тепер без неї!
Лев Ну, дiвонько, хоч ти душi не маєш,
та серце добре в тебе. Пробачай,
що я нагримав зóпалу.
(До Лукаша.)
Чого ж ти
по свiтляки погнався на болото?
Хiба ж вони по купинах сидять?
Лукаш Та то якiсь були такi летючi!
Лев Еге! то знаю ж я! То Потерчата!
Ну-ну, чекайте ж, приведу я взавтра
щеняток-ярчукiв, то ще побачим,
хто тут заскавучить!
Голоски Потерчат (озиваються жалiбно, подiбно до жаб’ячого кумкання)
Нi,