Сенс існування – гілочкою – глоду—

      У склянці,– і свідомість – на боліди.

      Дзвін – дійсности – у грудях – ледве-ледве.

      Згорнулася – і скатом – геть – полуда.

      Ще – поруч – чути: озія′ – талапа.

      Та і її вже – присмерку – поліпи.

      Хвиля, бува, – й агар агару – хлю′пне,[18]

      Щоб легше – вдосконалення – халепу.

      Глуха – стіна – ще – пам’ятає – трактус,[19]

      Хоч – легіт – не дає – себе – підстригти,

      Клітини – вміст – для – світла – просякання.

      І лицарі на тиграх – підвіконням, —

      Знов – переорюють – і душу, й степ. —

      І юнка, що – буття – на автостоп,

      Із серця – стяг, що – на весь світ – росте.

      Кипить – по краєвиду – у каструлі. —

      Їх – час від часу, – неквапливо – кралі.

      Навколо них в повітрі – хлопець – кролем:

      Відрощує – собі – й навкіллю – крила.

      Копилить – губи – при ляльках – лялькар.

      Від сонця – в сизій мряці – кілька – шкур.

      Біжить – собака, – весь світ – набакир.

      Мокриці – тягнуть – в гай – тенісний корт.

      Сидить – на гілці – нерухомо – леліт.[20]

      В грудки – латаття – гусне – прохололі:

      Вода – сліди – скубальної – машини,

      Яка – за співом – інколи – й вільшанки.

      Й лише – лоза – ще – коротко – тріщить,

      Де – стежку – існування коліща.

      Працює – над годинником – дзиґар,[22]

      Нема – коли – й пляшчини, що – кагор.

      Час – вивітрився, – кілька – кучугур

      Та горб на плечах, – для майстерні – герб.

      Заснув на дзиґлику – лихий – порадник,

      Ногою геть – і рідне, і нерідне.

      Дроти – над дахом – вагонеток – з ру΄дні.

      Вилоги – дня – від покладів – природніх.

      Рибалка над струмком – додому – вилов,

      Зозуля – груш – на вербах – накувала.

      Й до зірки – міст – на палях – вдалині. —

      Як – пахне – звук – буття, що – долина΄.

      Бігун – бар’єр, аж – завидки – беруть.

      Замість – світила, в небі – зяє – рот.

      Навколо – густо – світлова – кора.

      Пік існування: жодних правил гри.

      А серце – ще – ніяк – від ошелешень.

      Взнаки дається – мілководний – лишок. —

      Від обрію – лишилася – калюжа —

      В процесі – відмирань – і відмолоджень.

      Та скрізь – поволі – утвори – кремезні,

      Що – мить тому – по скверах – світ – мімозний.

      І хмаросяги, кольорові – бутлі,

      Що – звикли – доти – линтварі – дубити,[23]

      Крокують – по – одинці – хто – куди,

      Де