Глухий район, а – із вікна – бельканто.

      І кожен – звук – гірські масиви – кондор.

      Від існування – лічені – секунди. —

      Ворушиться – в кущах – природи – кендюх.

      Атланти, що – з-під брили – вхід – до банку,

      Як стихне, – колискову – в дві – гребінки,

      На сходах – до каналу – з псом – спить – бенькарт. —

      Над ними – обома – долоню – бункер.

      Буття, – не часто, – виправля – й описку.

      І на стежину – рятівну – і пасквіль. —

      Дійсність – бар’єр, та – дух – не знає – греблі.

      Й дитячий – погляд – і навіки – згрубле.

      Знов – вздовж – галактик – все нові – вогні:

      Амур – в пісочку, що – підкови – гне.

      Ще – світ – не світ, а сурми, що – кришталь,

      Який – стежки – крізь – тлін – і сліпоту.

      Єдине – серце, – мандрівний – атол, —

      Яке, – хоч – й тіло, поза – межі – тіл —

      Й за вуха – тих, хто – в немощах – капарить,[30]

      Вряди-годи – за парашутик – й пір’я.

      Дарма що – двері – в невимовне – поруч, —

      Прочинені, – й останнім, які – перші. —

      І річка – віник, й Авгієві – стайні

      Аж сяють. – Й промінь – в суліях – настої —

      Для свята, що – еони – на марниці

      В процесах – переміщень – і стагнацій. —

      Мізерний – вузлик, – й знову – карусель, —

      І сад – цвіте. – Й нові – канали – сил.

      На пральній дошці – ще – білизну – будні,

      З-за хмаросяга – на пів неба – бадя.[31]

      Зникає – місто – у погодній – бодні. —

      Вага, що – рівнодення – пообіднє.

      Знов – мапу – існувань – розчиномет. —

      Поверхню – хвиля – й те, чого – нема.

      Принишкло – прицвяховане – й німе.

      И коріння – закладають – динаміт.

      Дівча – на дійсність: «цур тобі – і пек!» —

      Яка – ніяк – не лізе – під ковпак.

      Лиш усміхається – блакиті – мічман,

      Котрий, – ногою – спогадів – курмаччя,[32]

      Хоча – стріла – чека – й серед кодол:

      «Ти – тільки – ти! – І вже – рука – багдальСкачать книгу